Хребет Дракона

86

Почувши, що Ілуріс і конаґ-безбожник розмовляють одне з одним не просто ввічливо, а й обоє бажають співпрацювати, жрець Кловус занервував. Він часто не погоджувався з тим, що емпра вважала важливим, особливо, коли вона занадто сильно тішилася ситістю мирного часу. Ілуріс уже завдала шкоди своїм наполегливим намаганням ослабити жерців і божків на користь будівництва шкіл та доріг для звичайних людей.

Однак у глибині душі Кловус завжди вірив, що і він, і емпра бажали найкращого майбутнього для Ішари. Тепер же він боявся, що вона зовсім втратила глузд.

Союз із ворогом, якого покинули боги і який не в змозі створити своїх власних богів? Ілуріс дійсно повірила в балаканину конаґа про ожилого дракона і давно зниклу расу. Її потрібно було зупинити будь-якими можливими способами, заради добра Ішари, і він повинен це зробити ще до того, як вона спричинить безповоротні втрати.

Після настання ночі Кловус, охоплений сум’яттям у думках, піднявся на безлюдну ділянку стіни позаду донжона. Емпра та її оточення мали окремі кімнати, подалі від представників Співдружності. Бійці її Яструбиної варти розміщувалися поблизу її приватних покоїв, а добірні ішаранські солдати патрулювали неподалік. Скидалося на те, що Ілуріс легковажно ставилася до власної безпеки.

Навіть опинившись назовні на стіні, Кловус не втрачав пильності у таку холодну і вітряну ніч. Синій каптан не дуже помагав йому зігрітися під різкими поривами вітру, викликаного штормом, що розігрався над морем. Густі хмари затьмарили зорі, повітря мало важкий і вологий запах. Він наодинці чекав на фортечному валу.

Як і планувалося, до нього підійшов ішаранський солдат, який перебував в одиночному патрулюванні.

— Я прибув на ваше прохання, жерче.

Кловус подивився на нічим не примітного чоловіка в ішаранських обладунках, звичайного солдата, на якому були шкіряний нагрудник, короткий меч при боці, темні чоботи, шолом зі шкіри та сталі. Його невиразні риси швидко забувалися, як, власне, і задумувалось. Жрець кивнув.

— Заха, я прийняв рішення. Настав час довірити тобі важливу місію.

Солдат виструнчився, готовий отримувати вказівки. Четверо його Чорних вугрів входили до складу експедиції, вдаючи з себе непримітних солдатів. Досі Кловус сподівався, що одному з них вдасться перевтілитися в якогось із бійців Яструбиної варти емпри, але її названі сини були надто міцно пов’язані, що позбавляло можливості надовго зберігати маскування. Позаяк Ілуріс вважала їх частиною власної родини, вона знала кожного свого охоронця, розуміла їхні характери, їхні спогади.

— Я готовий, жерче, — мовив Заха.

Кловус розмірковував над неминучістю того, що мав намір зробити. Він був вірним ішаранцем, але його віра була звернена до самої землі, до магії та божків, яких створив його народ. Його безмежна вірність не належала жодній жінці, особливо Ілуріс, а вона ще й відмовилася обрати гідного наступника. Без Ілуріс, що стояла на їхньому шляху, жерці зайняли б належне їм місце, керували б ішаранцями, завершили б будівництво Маґніфіки та далі зміцнювали б божків по всій землі.

Він повинен зважати на найвище благо. Емпра Ілуріс приведе їх усіх до руїни.

Кловус стишив голос, розмовляючи зі своїм асасином. Шум хвиль і вітер близького шторму заглушали його слова ще до того, як хтось зі сторожі міг їх підслухати.

— Емпра — наша правителька, проте вона наївна і небезпечна, а можливо, сліпота її навіть навмисна. Незважаючи на численні попередження, вона вже потрапила в пастку супротивника... — Він гнівно заскреготав зубами.

У подобі звичайного солдата Заха пильно дивився на нього, обличчя асасина нічого не виражало.

— Ключ до управління землею, до об’єднання людей, — продовжив Кловус, — полягає в тому, щоб об’єднати їх спільною метою. Якщо їхня увага не зосередиться на єдиній цілі, то вони відволікатимуться на інші проблеми. Вони побачать вади у власних життях і стануть неспокійними. — Він подивився через край стіни на білу піну, що ледь помітно світилася, звиваючись навколо рифів. — Ключ до утримання влади та контролю населення лежить у спрямовуванні неспокою назовні, на мету, яку ми обираємо, — зовнішнього ворога.

— На Співдружність, — сказав Заха.

— На безбожників, — виправив Кловус. — На конаґа Конндура і те, як він заманив нашу дорогу Ілуріс сюди, де вона опинилася у вразливому становищі. Його зрада шокує. — Він клацнув язиком. — Це страшно і трагічно.

— Ви розкрили змову, жерче?

— Розкрив? Ні... але ми втілимо змову в реальність. — Він схрестив руки, засунувши їх у протилежні рукави свого каптана. — Навіть попри те, що ми далеко від Ішари, ти один із моїх Чорних вугрів. Твоя магія потужна. Ти так само в змозі контролювати її, якщо потрібно?

— Ми привезли нашу магію з собою, жерче. — Солдат підняв руку, повернувши долоню до обличчя. М’яка плоть тильної частини його руки тріснула, стала сірою та кам’янистою. — Я можу створити власну броню, щоб відбити удар будь-якого клинка, якщо це те, що вам потрібно.

— А вогонь?

Заха згорнув долоню й простягнув руку. Помаранчевий вогонь спалахнув, стаючи яскравішим і гарячішим.

Кловус замахав руками.

— Досить! Загаси, поки ніхто не побачив.

Чорний вугор стулив пальці, погасивши полум’я.

— Це не те саме, що реймер Хороброго, — сказав Кловус, — однак ніхто з наших людей ніколи його й не бачив. Твій вогонь горітиме яскраво і сильно, і цього буде достатньо. Докази говорять самі за себе. — Він підійшов ближче, вглядаючись у простувате обличчя чоловіка. — Найголовніше, що мені потрібно, так це твоє заклинання маскування. Зміни свої шкіру та кістки, риси, зріст, зміни колір волосся.

— Це дуже легко. Ким ви хочете, щоб я став?

— Ти бачив Хороброго, що охороняє конаґа Конндура? Його звати Уто. Ти можеш стати ним?

Непоказний ішаранський солдат зняв шолом і зосередився. Він згорбив плечі, притиснув руки до боків так, ніби здавлюючи плоть свого тіла, розтягуючи кістки. Він став вищим. Його риси стали пласкими, скули розширилися, очі стали виразнішими, натякаючи на спадок Лютого. Волосся погустішало, набуло сірого металевого відтінку, підборіддя стало більш квадратним. Солдатські обладунки тепер прилягали щільніше, бо тіло стало більшим, тож Заха ослабив шкіряний нагрудник. Він стояв напоготові, досконала копія Уто.

— Чи є спосіб отримати чорну форму Хороброго, жерче? Свідкам буде легше тоді його впізнати.

— Боюся, що ні, але це буде частиною нашої легенди. Очевидно, відправляючись на вбивство Уто замаскувався б, аби проникнути в крило донжона, де розмістилися ішаранці. Ми скажемо, що він украв форму одного з наших солдатів, імовірно, вбивши бідаку. — Кловус кивнув, складаючи свою легенду. — Так. Я впевнений, що саме так це сталося.

Він бачив наближення шторму, відчуваючи у повітрі запах дощу. Грім гуркотів далеко в морі, і жрець спостерігав за грою світла, за смугами блискавок, захованих всередині хмар.

— Поверни собі зовнішність звичайного ішаранського солдата, поки не підійдеш близько до покоїв емпри. Ти повинен бути певен, що можеш зайти всередину, пройти повз її Яструбину варту. Убий їх, і нехай їхні тіла знайдуть після того, як ти зробиш свою справу. Інші Чорні вугри можуть допомогти, якщо потрібно.

— Один із нас уже на позиції. — Заха дивився на нього очима Уто. — І що мені сказати емпрі, жерче?

Кловус чмихнув.

— Сказати? Немає тут чого казати. Я хочу, щоб ти її вбив. А коли тікатимеш, зроби так, щоб тебе побачили інші. Вони повинні знати, що особистий Хоробрий конаґа Конндура винний у цьому жахливому злодіянні. Використовуй свій вогонь, аби всі повірили, що на неї напали з реймером. — Він посміхнувся. — Тоді нам ніколи більше не доведеться непокоїтися через союз Ішари з безбожниками.

Це вирішить багато проблем.