Хребет Дракона

61

У супроводі чотирьох ур-жерців та десятьох ішаранських солдатів жрець Кловус їхав на південь до далекого округу Тамбурдин. Він зможе врятувати цих людей від варварів, допомагаючи контролювати їхнього божка. Він покаже Нере, як це робиться.

Округ Тамбурдин був дикою місциною із густими лісами, пологими пагорбами та стрімкими гірськими потоками, що виблискували жовтим піском. Прикордонний округ забезпечував Ішару значною частиною золота. На Тамбурдин також зазіхали непокірні й жорстокі Гетррени. Емпра Ілуріс направила сюди підрозділ армії ішаранців шість місяців тому, але відтоді половину цих солдатів було вбито під час варварських набігів. Жриця Нере потребувала допомоги Кловуса, щоб знищити ворогів силами жорстокого місцевого божка.

У Сереполі він попросив у емпри невеликий швидкохідний загін, який супроводжуватиме його до Тамбурдина. Ілуріс скептично поставилася до його пояснень, як і завжди.

— Ви наражатимете себе на небезпеку, жерче? Що такого можете зробити ви, чого не зможуть мої солдати?

— Відповідальність лежить на мені як на верховному жерцеві Ішари. З божком я покажу, як це робиться. — Хоч він і відчував нервовий трепет всередині, проте не виявляв страху. Він і жриця Нере мають зуміти легко перемогти Гетрренів. Сам Кловус ніколи не бачив божка округу Тамбурдин, але знав, що той могутній і нестримний, тож він ніби є відображенням цього дикого і суворого краю. А ще його важко контролювати.

Кловус вже втомився і все тіло в нього розболілося, поки вершники вели його кам’янистою дорогою до головного міста Тамбурдина. Поселення оточувала стіна частоколу зі зв’язаних між собою соснових стовбурів п’ятнадцять футів заввишки. Вершечки стовбурів були гостро заточені, а самі стіни підтримувалися оборонними підпірками. На ключових позиціях по периметру стіни були облаштовані захищені оглядові майданчики, з яких вартові стежили за лісистими пагорбами в очікуванні нападів варварів.

Головні ворота хоч і були відчинені, проте добре охоронялися. На найвищій міській вежі був встановлений бронзовий дзвін, який при появі гетрренських нападників міг своїм голосним набатом скликати селян та пастухів із навколишніх земель під захист фортеці. Тепер вартові на сторожових вежах підняли новий набір червоних стягів, сигналізуючи про наближення процесії.

Міська охорона Тамбурдина разом із місцевою жрицею вийшли привітати їх. Нере була високою та стрункою, наче молода берізка, її темне волосся було заплетене у дві довгі коси. Вона мала карі очі кольору темної соснової кори, а на її коричнево-зеленому каптані було вишито характерні геометричні візерунки Тамбурдина. Комір і манжети каптана були обшиті хутром лисиці.

Побачивши Кловуса на чолі солдатського загону, Нере вклонилася.

— Верховний жерче, я з гордістю і смиренням вітаю вас у нашому місті. Почуй нас, убережи нас.

— Почуй нас, убережи нас, — повторив він автоматично. — А тепер перейдімо до справ.

Почет в’їхав крізь ворота в обгороджене місто. Начальник міської охорони Тамбурдина стояв на своєму посту, явно розчарований, побачивши Кловуса та його оточення.

— Десять солдатів і кілька жерців? Це всі, кого емпра спромоглася відрядити? Усі разом ви зможете протистояти чотирьом Гетрренам! — У нього була густа чорна борода, а на голові він мав залізний шолом конічної форми, підбитий лисячим хутром. Його шкіряний жилет був зміцнений десятками маленьких металевих пластин.

Кловус чмихнув.

— Вона відрядила мене. Ми з вашою жрицею зробимо те, чого армія зробити не може.

— Ти можеш битися із самою Маґдою, — пирхнула Нере до охоронця. — Ми впораємося з рештою Гетрренів.

— Маґдою? — перепитав Кловус. — На чолі варварів стоїть жінка?

— Вона величезна і мускулиста. Кажуть, що вона вийшла заміж за ведмедя, бо немає чоловіка, який міг би витримати її обійми.

— Я боюся за ведмедя, — сказав бородатий капітан охорони.

Нере жестом запросила Кловуса і його чотирьох жерців слідувати за нею. Він голосно мовив:

— Ми повинні помолитися і принести жертву божку. Він існує задля захисту Тамбурдина. Це все, що нам потрібно.

Громадяни монотонно загули:

— Почуй нас, убережи нас.

Дерев’яні будівлі були вкриті колотим ґонтом, заготовленим у довколишніх лісах. Солодкий, але їдкий запах вогнища висів у повітрі. Коли Нере вела їх вузькими вулицями, до одного з ур-жерців причепився настирливий гавкучий собака. Жрець намагався його відлякнути, розмахуючи руками і щось вигукуючи, але собака відступив у провулок, а потім знову кинувся до жерця на наступній вузькій вулиці, не припиняючи гавкати і гарчати.

— Чи може один із охоронців його вбити? — пробурмотів Кловус. — Нехай потренуються зі своїми луками.

Нере звела брови.

— Собаки корисні. Ми дозволяємо їм вільно бігати по пагорбах, і їхній гавкіт сповіщає нас про Гетрренів.

Кловус нахмурився.

— Просто зараз гавкіт лише попереджає всіх про наближення моїх жерців.

Храм у центрі міста був пишно оздоблений, його дерев’яні стіни були відшліфовані піском та пофарбовані в темний колір, а загострений дах — обшитий ґонтом, схожим на велику луску. Вісім виступаючих фронтонів обрамовували центральний шпиль. На основних брусах були вирізьблені показні символи лісу — розлючені ведмеді, олені й вовки. Різьблені орли виступали з кутів фронтонів.

Зала для поклоніння була збудована з покручених колод, що утворювали нерівні стіни похмурого вигляду. Нере вказала рукою.

— Ці колоди з дерев, які були вражені та зруйновані блискавкою, і тепер вони зберігають у собі її силу. Божок може використовувати цю силу разом із тими пожертвами, які ми йому підносимо.

— Це дикий і могутній божок? — запитав Кловус.

Нере кивнула.

— Ми зробили його таким... а ще більше останнім часом. Він неспокійний, його ледь вдається стримувати. Ось чому мені може знадобитися ваша допомога. У Тамбурдинському окрузі є звичайні небезпеки лісистого краю. Із весняним таненням річки стають бурхливими. Вовки, ведмеді та деревні леопарди полюють на наших мисливців.

— Коли сюди прибули наші предки, увесь цей континент був цілиною, повною магії, — сказав Кловус. — Ми її приручили, проте люди усе ще новоприбульці тут. На кордонах завжди будуть небезпеки.

— Природні небезпеки — не те, що нас хвилює найбільше, — мовила Нере. — Гетррени жорстокіші за золотистих ведмедів[16] чи голодних вовків.

Кловус, схрестивши руки на грудях, засунув долоні в рукави свого синього каптана.

— Чого хочуть ці варвари? Вони бажають захопити місто? Чи Маґда хоче скинути правительку округу і правити сама?

— Ні, Гетррени хочуть відібрати те, що ми маємо, і повернутися назад у свої землі. Ми для них розвага.

Кловус моргнув.

— У цьому немає сенсу. Навіщо їм це робити?

— Варвари ніколи не стали б жити у наших містах. Вони просто хочуть здійснювати наскоки й напади, вбивати людей, красти їжу та золото — хоча вони могли б самі добувати золото з потічків, якби потрудилися докласти зусиль. — Нере не стримувала своєї огиди.

— Виходить, ця Маґда не так хоче бути королевою, як хоче, щоб її боялися? — Кловус думав, що зрозумів.

— Коли вона веде своїх послідовників проти нас, вони не думають про те, щоб скинути правительку. — Нере нахмурилася. — А ми платимо за це.

Кловус пройшовся по підлозі з дерев’яних дощок, приваблений потемнілими від блискавки стовбурами. Біля однієї стіни стояла вирізьблена дерев’яна фігура оленя зі списовидними рогами, що дивився на мерехтливі двері заклинань. В іншому боці кімнати для поклонінь височів лютий ведмідь, удвічі вищий за людину, з масивними лапами і кігтями, довшими за ножі. Кловус відчував поколювання магії у своїй крові та відчув божка за мерехтливими дверима заклинань, неспокійного і сповненого бажання захищати.

— Готуйте повний обряд поклоніння та жертвоприношення з якомога більшою кількістю людей, — проголосив Кловус. — Сьогодні вночі ми будемо годувати божка і зробимо його могутнішим, зробимо його частиною нас усіх. — Він стояв поруч із високою худорлявою Нере. — Ви і я разом покажемо Маґді, чого варто боятися.