Хребет Дракона

96

Над озером Бакал займався червоний світанок. Геть виснажені, король Колланан та його вцілілі бійці зібралися на скелястому березі. Вершники сповзли зі своїх втомлених коней і, похитуючись, стояли на засніженій землі, важко дихаючи. Один чоловік упав на коліна і виблював.

Огрядний лорд Оґно видав рев, що прокотився над знову замерзлим озером, а потім, радіючи перемозі та відчуваючи полегшення, гупнув кулаком у рукавиці по корі сріблястої сосни, яка росла поруч.

Колл зіскочив зі Шторма і став однією ногою на тверду кригу озера, а іншою — на берег. Його безсловесний крик перейшов у голосний неконтрольований сміх. Оси вжалили! Вони добряче жахнули по крижаних Лютих. Колл сподівався, що їхній наліт дав Ласісу та Елліель час, якого вони потребували. Можливо, вони вже врятували Бірча...

Лорд Бален та його Хоробрий були ошелешені, проте задоволені. Вони порахували й організували вцілілих бійців. Урок дав чіткий звіт:

— Ми втратили тільки двох учасників нападу, Володарю. Це прийнятно, враховуючи шкоду, яку ми заподіяли.

Колл спостерігав, як решта солдатів збираються на скелястому засніженому березі. Червоно-золотаве сяйво розливалося по озеру, освітлюючи замерзлу поверхню, яка стала горбистою під дією викликаного Тоном збурення. Серед нагромаджень криги з льодяного хаосу утворилася страхітлива скульптура — спис крижаного Лютого, що стирчав з нерівної крижаної брили, кудлата спина одного з потонулих білих вовкоконей, затверділа, мов камінь, край броні Лютого, що виблискувала під ранковими променями, рука в рукавиці, простягнута до неба. Усі вони замерзли... так само, як і невинні люди Лейк Бакала.

Сміх лорда Оґно прогуркотів над берегом.

— Хотів би я побачити обличчя крижаних Лютих, коли озеро розтануло просто під ними.

— Був би ближче — впав би у воду разом із ними, — зауважив Колл.

Здоровезний лорд пирхнув:

— Досить і того, що було чутно, як вони кричать. Ти чув? Тріск криги був таким гучним, та все ж... було схоже на виск котів чи маленьких дівчаток!

Деякі солдати голосно зареготали, хоча були виснаженими й знервованими, а від почуття полегшення їх почало трусити. Вони немов не могли повірити в те, що побачили і що вчинили.

Серце Колла стислося, хоча він і відчув велике вдоволення, побачивши, як зникли під водою Рокк та інші воїни крижаних Лютих. Проте ніщо з цього не могло служити відплатою навіть за одну-єдину замерзлу ручку хлопчика з дерев’яною свинею в ній. Це був Томко? Жодне покарання Лютих не поверне його дочку та її сім’ю.

Хіба що, можливо, Бірч...

Він обернувся, помітивши, що з тіні сріблястих сосен з’явилися дві постаті, які наближалися з іншого берега озера. Обоє одягнені в чорне вбрання Хоробрих, їхня броня та плащі були вимащені брудом і припорошені снігом.

— Елліель! — Тон поспішив уперед. На його обличчі зійшло сонце радості. — Я зробив, що обіцяв. Це було дивовижно.

На якусь мить серце Колла закалатало швидше, а потім застигло, коли він зрозумів, що вони йдуть самі. Він сподівався побачити з ними свого жвавого внука, який би біг попереду, поспішаючи в обійми до свого дідуся.

Ласіс виступив уперед, поставши перед своїм королем. Елліель стала поруч, відклавши мить возз’єднання з Тоном на деякий час. Колл запитав, бо більше не міг витримати:

— То хлопчик мертвий?

— Ні, не мертвий, Володарю, — відказав Ласіс. — Він усе ще живий, якщо вірити словам мага, якого ми вбили.

Елліель втрутилася:

— Королева Онн досі тримає його в іншій фортеці, далеко на півночі. Його не привезли сюди заручником, як ми думали. Нам доведеться врятувати його якось інакше.

— І ми це зробимо, — наполягав Ласіс. — Головне, що він живий, Володарю. Це вже перемога на сьогодні.

— Уже перемога, — повторив Колл, його голос залишався тихим, бо він у цю мить уявляв собі ті випробування, які могли випасти на долю маленького хлопчика. Він намагався сприймати почуте просто як затримку, а не поразку.

Тон виглядав піднесеним і розгубленим водночас. Він простягнув руку, згинаючи довгі пальці і посміхаючись Елліель.

— Мені не потрібні всі мої спогади, щоб використовувати свою магію сповна. Я зміг викликати її й зробити саме так, як хотів.

— Я знала, що ти зможеш, — відповіла на те Елліель. — Я відчувала силу всередині тебе.

Лютий торкнувся щоки, несвідомо провівши пальцем по складних лініях витатуюваної руни.

— Без своїх спогадів я не був певен, що знатиму, як це робити. — Він з цікавістю подивився на Елліель. — Чи означає це, що я щойно оголосив війну Лютим? Думаєш, я мав це зробити?

— Вони навіть не знають, хто ти, — відказала Елліель.

Колл вийшов на міцну кригу, де краєвид не закривали сосни. Фортеця Лютих височіла, наче неприродний наріст, з іншого боку озера. Клуби диму піднімалися в чисте, холодне небо там, де продовжували горіти господарські будівлі та хатки мамулів.

Фортеця не була ані порожньою, ані безпечною. І хоча Рокк та його воїни були мертві, крижані Люті прийдуть за ними. Колл не мав уявлення, скільки люду жило в цій похмурій споруді, але він, безумовно, їх роздратував.

— Королева Онн більше не буде ставитися до нас звисока, — мовив Урок, — і вона не вважатиме, що армією Нортерри можна нехтувати. Наше жало боляче вкололо її. — Він зробив паузу. — І тепер вона буде розсерджена.

— Це добре, — сказав Колланан, а тоді додав із похмурою покорою, вдаряючи по долоні своїм бойовим молотом, — Ми повинні готуватися до того, що Люті вдарять у відповідь.

Інші лорди забурчали на знак згоди, знову сідаючи верхи. Насміхаючись здалеку зі зловісної фортеці, солдати вигукували лункі слова образи, що котилися луною над нерівною кригою.

Колланану було неприємно, що Люті так зневажливо ставилися до людей, просто переступаючи через них, коли ті заважали. Тепер Колл показав королеві Онн, що людська раса небезпечна. Можливо, цього буде достатньо, щоб переконати Лютих залишити їх у спокої... але він знав, що це не так.

— Ви точно привернули їхню увагу, — сказала Елліель, поправляючи теплий плащ, коли влаштовувалася в сідлі. Поруч із нею на коня сів Тон.

— Але я так і не повернув свого внука, — відказав Колл.

Загін нападників залишив берега озера і рушив вглибину лісу. Колл поплескав свого чорного коня і кинув останній погляд на замерзле озеро й фортецю, що маячила вдалині. Жодних сумнівів, він щойно оголосив війну.