Книга імен

Розділ дванадцятий

лавати на спині — це найприємніше, що є на світі. Стейсі з заплющеними очима ніжилася в теплих променях сонця, із задоволенням пригадуючи всі події цього майже досконалого дня. Завдяки їй вони виграли баскетбольний матч, гороскоп обіцяє якусь пригоду, а найголовніше, Девід спробує вмовити маму, щоб та не тягла її з собою в «родинну» весільну подорож.

Тепер би ще якось відгородитися від маминого цвірінькання по телефону з Леном. Від цих звуків аж нудило.

Якби мені не було зараз так добре, — думала Стейсі, — то я б вилізла з басейну та врубала б музику.

Але рухатися зовсім не хотілося...

Вибухи сміху у вікні над головою погучнішали ще на десять децибел. І чого я мучуся?

Роздратовано скривившись, вона зісковзнула з надувного матраца в прохолодну воду.

Хіба можна розслабитися, коли твоя мама робить із себе посміховисько та ще й так голосно, щоб чули всі сусіди?

Стейсі вилізла з басейну й пішла до шезлонга, де залишила телефон, крем від сонця та рушник. Кока-кола нагрілась на сонці, та вона все рівно відпила ковток, додаючи гучності на магнітофоні.

Ну от. Так значно краще. Тепер вона не мусить слухати... Кока-кола вдарила в ніздрі. Раптом чиясь сильна волохата рука обхопила її ззаду. Нападник затиснув їй ніс і рот, банка з кока-колою вилетіла з рук. Вона хрипіла, задихалася, намагалася закричати. Однак хоч їй і вдалося трохи розтулити вуста, з них не вилетіло жодного звука.

Її пройняв жах. У легенях пекло від браку повітря. Незнайомець легко підняв її однією рукою та побіг кудись швидко, як футболіст, що рветься до воріт.

Не тямлячи себе зі страху, вона збагнула, куди він прямує. Ще з десяток кроків — і вона опиниться в тому дивному фургоні, що припаркувався біля гаража.

Крекчучи, Єва Смоленскі знесла величезний пилосос сходами вниз. Це була маленька тендітна жінка, лише на кілька дюймів вища й не набагато ширша за той прилад, який вона притягла до кабінету доктора Шепарда. Увімкнула світло й аж причмокнула, побачивши купу газет, що назбиралися, відколи вона тут прибирала минулого вівторка. Коли доктор Шепард подзвонив їй і попросив сьогодні пополудні впустити до будинку отця Мак-Ґрета, вона подумала, що за такої нагоди поприбирає на день раніше, а натомість у вівторок уранці матиме час, щоб відвідати наймолодшого внука.

Але ж, Боженьку милосердний, вона вже зовсім не така молода, як колись. Їй не доводилося прибирати о цій порі доби, відколи повиростали її діти. Коли вони були ще зовсім маленькі, вона вкладала їх спати, а тоді наводила лад у будинку. До того ж, прибирати за доктором Шепардом не так уже й легко. Він дуже приємний чоловік — що й казати, — але такий неохайний, геть як її зять Генрі.

Єва похитала головою. Що ж, добре хоч він подзвонив не надто пізно. Вона впорається, ще допоки отець Мак-Грет прийде й візьме те, що потрібно докторові Шепарду.

Єва подивилась у вікно, чи не йде священик, а тим часом помасувала свою худеньку спину. Вона вже застара, щоб прибирати в будинках, але їй було шкода полишати найулюбленіших клієнтів. Поки що.

Скільки вона ще протримається? Хтозна. Рік, може два...

Священика-красеня не було видно, тож вона втомлено пошкандибала назад до пилососа, нахилилась і вставила шнур у розетку. Якщо він навіть прийде, коли гудітиме пилосос, не біда — вона попередила його, що двері будуть незамкнені на той випадок, якщо вона не почує дзвінка через пилосос чи пральну машину.

Вона вже збиралась увімкнути пилосос, коли почула сигнал. Сушильна машина. Зітхнувши, вона почвалала до пральні, щоб витягти й розвісити сорочки, доки вони не зім'ялися.

Коли вона відчинила дверцята сушильної машини, пральна щойно перемкнулась на режим полоскання. Чому ніхто не зробить пральної й сушильної машини, які працювали б синхронно? Невже це так складно?

Раптом Єва почула в передпокої якийсь шурхіт. Отець Мак-Ґрет. Можливо, він тихенько ввійшов за мить до того, як вона визирнула у вікно. І як вона не почула? Мабуть, їй і справді потрібний слуховий апарат, як переконують доньки...

Гм. Вона поспішила до передпокою, із радістю сподіваючись провести кілька хвилин у товаристві люб'язного священика. Отець Мак-Ґрет був не тільки ввічливий і привабливий зовні — від нього йшло якесь особливе тепло. Після кожної зустрічі з ним вона мала таке відчуття, неначе побувала серед янголів.

Єва роззирнулася в передпокої. Дивно. Там нікого не було.

— Отче Мак-Ґрет? — покликала вона й рушила до кухні. Нікого. Тоді побігла назад до передпокою і, збентежена, подивилася вгору на сходи.

Дивовижа. Вона могла б закластися, що чула в будинку чиїсь кроки.

— Отче? — покликала ще раз.

Тиша.

Спантеличена, Єва рушила до кабінету.

Але вона туди не дійшла.

Голубу смугасту сорочку доктора Шепарда, що й досі парувала в сушильній машині, хтось накинув їй на голову й затяг рукави на худенькій шиї.

Задихаючись, вона звивалася, як маріонетка на мотузках, і цілу хвилину пробула з янголами до того, як її тіло запхали між сорочок, що м'ялися в камері сушильної машини.

Стейсі благально дивилась на відчинене вікно материної спальні. Мамо, — хотілося закричати. — Мамо! Але кричати вона не могла — не могла навіть дихати. У носі й горлі пекло, перед очима танцювали вогні.

Вона спробувала вивернутися від незнайомця — так само, як миттєво вихоплювала в суперника м'яч. Нічого не вийшло. Він був надто сильний. Відчинений багажник фургона зяяв, як паща монстра. Не смій зомліти, — наказала вона собі, і наступної миті, відчувши приплив адреналіну, щосили впилася зубами в пальці, що затискали їй рот.

Нападник скрикнув від болю й інстинктивно послабив руку. Стейсі ковтнула повітря, вирвалась і щодуху побігла геть. Він кинувся наздогін.

— Рятуйте! Ґвалтують! — Босоніж вона, як навіжена, бігла на вулицю. Дякувати Богу! Містер Аткінз вивів Рекса на післяобідню прогулянку.

Вівчарка загавкала, і містер Аткінз здивовано витріщився на неї. Але не зміг устояти на місці, бо пес раптом потяг його до під'їзної алеї Лахманів.

Позаду заревів двигун фургона, Стейсі ледь устигла відскочити, коли той зі свистом промчав повз неї та виїхав на вулицю.

— Стейсі! Хто це був? З тобою все добре? — Коли містер Аткінз із Рексом підійшли ближче, Стейсі знову закричала:

— Мамо!