Книга імен

Розділ тридцять шостий

она простежила за його поглядом.

— Отой із палицею? Хто він?

Не встиг Девід відповісти, як до павільйону влилася нова хвиля пасажирів, і він випустив того з очей. Коли натовп розійшовся, чоловік уже був не сам. Літній пан ляснув молодшого по плечу, і той обернувся привітати батька. Девід одразу впізнав Еріка Мюллера. Він виглядав розлюченим, — хоча син шалено жестикулював, щось пояснюючи, старий не хотів нічого слухати.

— Це або привид, або Кріспін Мюллер зі своїм батьком. — Девід запаморочено похитав головою. — Тільки цього бути не може. Він мав незворотну кому.

Йаель широко розкрила очі.

— Отой хлопець, що впустив агат?

— Ладен присягнутися. Просто дивовижно. Ніхто не сподівався, що він прийде до тями. Мій тато розпитував про нього через два, потім через чотири роки після нещастя, а він так і лежав у приватній лікарні в Стокгольмі, куди батьки перевезли його, тільки-но дозволили лікарі.

— Я давно перестала вірити в збіги, — стривожено прошепотіла Йаель і потягла Девіда за собою через натовп від пункту обміну валюти до першого терміналу. — А надто зараз.

— Нам слід розгадати, що пов'язує його з агатом. І з гносеями, — стиха промовив Девід і озирнувся. Але ні Кріспіна, ні його батька не було видно в морі пасажирів, що й далі прибували.

— Згода. Та передусім треба вибратися звідси, — завважила Йаель. — Поки він не підійшов до нас поновити знайомство.

Ерік Мюллер швидко натискав на кнопки свого мобільника, коли вони вирулювали з автостоянки.

— Ти впевнений, що то був Девід Шепард?

— Він, він, не сумнівайся. Якби ти уважніше слухав мене в аеропорті, ти й сам міг би впевнитись. Те саме обличчя, що я бачив поруч із Тоні Блером на фото в «Дейлі мірор» кілька місяців тому. Той самий йолоп, який скинув мене з даху, намагаючись урятувати свою нікчемну подружку, той самий, котрий украв у мене чотири роки життя.

— Едуардо, — квапливо заговорив у телефон Ерік Мюллер. — Девіда Шепарда й оту жінку щойно бачили в Гітроу.

Кріспін смикнувся в батьків бік.

— Чого це ти доповідаєш ді Стефано?

— Замовкни! — відрізав Ерік і підніс руку, застерігаючи.

Кріспін заскреготав зубами. Навіщо ді Стефано знати, де перебуває Шепард?

Батьків голос дратував його, як шкрябання заліза по склу. Йому кортіло повернутися до павільйону, зацькувати Шепарда.

Злість, зневага та бридке відчуття незакінченої справи клекотіли в душі Кріспіна. Якби не ця клята нога...

Думки роїлися в голові.

Хто ота красуня під руку з Шепардом? Його подружка дитинства, що виросла?

— Кріспіне, час розповісти мені правду, — Ерік клацнув кришкою мобільника, а Кріспін піддав газу. — Усе, задля чого ми працювали, поставлено зараз на карту, і мені необхідно знати правду. Отой агат, що зник із нашого дому дев'ятнадцять років тому, — це ти його вкрав?

Кріспін не зводив очей з дороги.

— Пригадую, ти ставив мені це саме питання через два тижні після того, як я вийшов із коми.

— Ти хочеш сказати, що й відповідь буде та сама?

— Ясна річ. Але я й досі чекаю твоєї відповіді на моє питання. Який інтерес має ді Стефано до Девіда Шепарда?

Ерік Мюллер пильно подивився на сина.

— Скидається на те, ніби наш амулет знову виплив.

— Он як? Тоді ти маєш розуміти, що я тут ні до чого.

— Мені відомо, що ним володіє син покійного сенатора Шепарда.

В очах у Кріспіна потемніло. Мій амулет у Шепарда?

— Вертаймося, — промовив він, шукаючи, де розвернутися. — Я знайду цього сучого сина.

— Облиш, — обірвав його Ерік. — Це справа для Темних янголів. Отже, повернімося до нашого питання. Цікаво, правда ж, що наш камінь опинився саме в Шепарда? Тим більше, що зник він того самого дня, коли ми були в гостях у їхньому домі, — і коли ти покалічився.

Виходить, Шепард украв не тільки чотири роки мого життя, а й амулет, що зберігався в нашій родині з дванадцятого століття. І крадій тут. Поруч.

Раптом Кріспін усвідомив із цілковитою ясністю, що сама Доля поставила сьогодні в нього на шляху Девіда Шепарда.

«А це зовсім непогано, — сказав він собі, намагаючись повернути душевну рівновагу. — Який дивовижний збіг. Шепард був разом зі мною, коли наш амулет пропав, і тепер, в апогеї моїх зусиль, він його мені поверне. Правда, сам він іще нічого не знає».

Тут Кріспін удав здивування.

— Цікаво? А чому?

— Тому що Шепард працює на наших ворогів, — сердито відрубав Ерік. — Саме з цієї причини я й наполягав, щоб ти мене сьогодні зустрів. Він передав агат нашому найнебезпечнішому супротивнику, рабину Бен Моше, того самого дня, коли Темні янголи його вбили. Незбагненним чином Шепардові вдалося зникнути з самоцвітом — і з усім умістом сейфа Бен Моше. Проте це всього лише відстрочення. Темні янголи його розшукають. Особливо тепер.

— І що ще розповів ді Стефано?

— Він щойно сповістив мене про нові подробиці з записів підслуховування в кабінеті Бен Моше. Новини тривожні. Виникла нова перешкода для завершення нашої справи. Шепард зараз співпрацює з ізраїльським спеціалістом з аналізу давніх текстів, жінкою на ім'я Йаель Гар-Пац. І якимось чином він склав список імен — імен потаємних.

Кріспін саме перелаштовувався в інший ряд, коли батько жбурнув у нього гранату цієї новини. Натяк, котрий за нею ховався, сповнив його нестямною люттю, і він тільки тоді усвідомив, що передня машина гальмує та хоче зупинитися, коли мало не врізався їй у багажник. Натиснувши на гальма, він різко повернув ліворуч і сильно вдарився плечем, а батько стукнувся головою об приладовий щиток і вилаявся.

Я працював понад десять років, просиджував за комп'ютером, доки голова не репалася, щоб розшифрувати імена потаємних, а той лайдак просто знає імена, які я видобував з такими зусиллями, що тільки кров'ю не потів.

— Але як? Звідки він береті імена? Скільки з них він знає?

— Опануй себе, інакше ти вб'єш нас обох. Ми ще не добралися до того щоденника, але цього не минути. Ді Стефано припускає, що Шепард знає всі імена.

Кріспін грюкнув кулаком по керму.

— І коли саме ти вирішив повідомити про це мене?

— Я тільки-но дізнався про щоденник. Амулет — інша справа. Тобі й досі немає чого сказати про нього?

Сказати можу одне: Девідові Шепарду так просто не минеться те, що він знову перепаскудив моє життя.

Утім, Кріспін не висловив своєї думки вголос, і питання лишилося без відповіді.

— Ясно. — Ерік стиснув зуби й відкинувся на сидінні. — Є ще одне: ді Стефано каже, що існування цього щоденника вимагає змін у наших планах. Темні янголи вже не мають наказу вбити Девіда Шепарда, коли відберуть у нього щоденник.

— Чому так? — наче виплюнув Кріспін.

— Коло хоче, щоб його доставили на Ковчег живим. Через оту дівчинку, Стейсі Лахман. Її ім'я тобі, безумовно, відоме.

— Ясна річ, відоме. Я передав його для Кола ще тиждень тому.

— Шепард також знає ім'я Стейсі Лахман. Вони дуже близькі, ота мала — його пасербиця. Ми тут розмовляємо, а Рауль уже везе її сюди, до Лондона.

— Тоді Шепард спробує її врятувати. — Кріспінові пригадалась Еббі Льюїс, дівчинка зі щічками-яблучками, задля спасіння якої Девід Шепард ризикував своїм життям.

— Коло не сумнівається, що саме так і буде. І тоді він у наших руках — разом з усією Книгою імен. А коли ми відберемо в Девіда бурштин рабина й повернемо наш агат, — Ерік зиркнув на сина із засудженням, — і з'єднаємо їх зі смарагдом та аметистом, які вже в Ковчегу, то баланс влади відчутно схилиться в наш бік.

У Кріспіна з'явилося відчуття, ніби він бореться з якоюсь титанічною силою. Адже він стояв за один крок від тріумфу, і раптом вискакує Девід Шепард, — той самий гадючий Девід Шепард, котрий скинув його з даху, — перебирає на себе всю увагу, краде в нього досягнення й ту унікальну владу, що він здобув у Колі.

Протягом років я був єдиним, хто гарував заради остаточної руйнації світу. Я був єдиним, на кого покладалося Коло на шляху до нашої перемоги. А тут навертається цей Шепард і вибиває в мене ґрунт із-під ніг. Знову.

Його роздирала ненависть. Мозок застеляв червоний туман.

— Мені треба повернутися до комп'ютера, — сказав він хрипким голосом. — Я мушу закінчити свою роботу сьогодні.

— Закінчуватимеш її не в себе в Мерілбоні. Ді Стефано хоче, щоб ти зібрав свої речі й переніс оперативну базу до Ковчега. Наш час близько. Коло починає переправлятися під землю.

Нарешті Кріспін почув бодай щось приємне. Шепарда також заберуть під землю.

— Можливо, мені випаде нагода поновити знайомство зі старим партнером із дахового альпінізму.

— Вельми вірогідно. Якщо Темним янголам не вдасться припровадити його до Ковчега, то зроблять це сльози його падчерки.

«Коло замкнулося, — подумав Кріспін, і настрій у нього значно поліпшився. — Після стількох років — возз'єднання».