Книга імен

Розділ п'ятдесят шостий

евід рвонувся до Ділона й притис його до дверей. — Якого біса ти тут робиш? — гаркнув він.

— Рятую тобі життя, заради Бога, — сині очі Ділона блиснули. — Міг би й подякувати, до речі.

— Дякувати за що? За спробу знищити світ? Оце і є вся твоя метафізика, отче? Хіба не ти вкрав мій паспорт і впустив оце опудало до мого дому вбити Єву?

— Єву вбито? Святий Боже! — Ошелення Ділона видавалося щирим. Він потрусив головою, ніби хотів, щоб у ній прояснилося, а потім відштовхнув Девіда.

— А от твій друзяка тут, може, ще живий, — голос у нього затремтів. — Отже, якщо ти не рвешся в новий бій, пропоную обговорити все на поверхні, — поки ми ще можемо звідси вибратися.

Йаель стала пліч-о-пліч із Девідом і спрямувала пістолет Доміно на Ділона.

— Девіде, але ж він щойно врятував тобі життя, — розважливо сказала вона.

У Девіда в голові все закрутилося, коли він спробував скласти докупи і те, як Ділон розкроїв голову Доміно, і саму його появу в бункері, і вбивство Єви, і зникнення паспорта.

— Обережно, — гукнув Ділон, побачивши, як Доміно тягнеться вхопити Девіда за штанину.

Девід розвернувся і з розмаху зацідив Темному янголу ногою в щелепу. Голова Доміно відкинулася набік, тіло обм'якло, і він знепритомнів. Тоді вони втрьох чкурнули до задніх сходів.

— І що ж ти тут робиш? — наполягав Девід.

— То довга історія. Коли ти розповів мені про гебрейські літери на своєму агаті, це пробудило один спогад. Я бачив дещо подібне раніше. Перевірив одну книжку про юдейську магію, — чи немає там чогось про самоцвіти, — Ділон трохи захекався дорогою до сходів. — І знайшов цілий розділ про магічне коштовне каміння у нагруднику первосвященика.

— Далі, — видихнув Девід.

— Багато років тому в Римі я познайомився з одним єпископом. Пізніше його звинувачували в сексуальних домаганнях до хлопчиків. До тих бідолашних, яких він запрошував щотижня до себе на сніданок із Біблією. Я пригадав його перстень. Незвичайний — гладко-шліфований рубін із гебрейськими літерами.

— Рубін із нагрудника Аарона? — вигукнула Йаель. Щоки її палали від швидкого бігу сходами нагору.

— Я вистежив його в шотландському селищі. Забрав камінь. Щоб повернути його синам Ізраїлю. А потім знайшов цю дивну карту Таро серед його подорожніх документів.

Ділон був дуже сильним і здоровим, і все ж йому було важко дихати.

— Він увесь час повторював, що мусить встигнути на літак до Лондона. Тож і я вирушив туди. У Гітроу зустрів одного німця. З такою самою картою. Приєднався до нього, опинився тут. А тепер твоя черга розказати мені, що тут усе-таки відбувається?

Вони були на півдорозі до майданчика. Девід різко зупинився, забувши про жорстокий біль, що ятрив кожну клітинку його тіла.

Йаель і Ділон стояли поруч, притиснувшись до поручнів, і хапали ротом повітря.

— Тут Стейсі, — жорстко відповів Девід. — Ці маніяки хочуть знищити світ. Оті голоси... оті імена, що я чув, належать людям, яких оці монстри методично вбивали. Стейсі — одна з них, можливо, остання. Ми повинні знайти її та визволити звідси!

— Хай допоможе нам Бог, — засмагле обличчя Ділона зблідло. — Де вона?

— Не знаю. Можливо, ти хочеш переговорити з Богом і допоможеш нам дізнатися, — вицідив Девід крізь зціплені зуби. — Перш ніж вони нас упіймають і вб'ють.