Книга імен

Розділ п'ятдесят третій

ліпий від люті Кріспін гнав коридором, розштовхуючи людей, які відступали вбік, аби дати йому дорогу. Він розвернувся біля задніх сходів, що вели до нижчого ярусу, і нерозважливо швидко побіг униз, накульгуючи й тарахкаючи палицею по кручених металевих сходах.

Чорний шал охоплював його. Де в біса подівся той Шепард? «Він грається зі мною, — кипів Кріспін. Рауль щойно доповів, що Шепард і ота ізраїльтянка прибули до Гітроу дві години тому. — Чому вони не з'явилися на Трініті-сквер, чому не зателефонували, тварюки? — Рауль та Енріке обшукали весь парк і Меморіальний сад, — їх і сліду не було. — І телефон мовчить».

Може, якщо Шепард почує верещання своєї доцюні, то зголоситься. Кріспін аж зубами заскреготів, уявляючи, як він зламає їй руку — немов бублик, а Шепард слухатиме отой лемент.

Він вихопив із кишені ключ, устромив у замок, але, на превеликий подив, двері прочинилися раніше, ніж він устиг повернути ключ.

Що це означає?

Порожня кімната, ось що це означає. Неймовірно. Кріспін глипав на порожню койку, на вільний стілець, на порожні кутки.

У нього вирвався оскаженілий зойк.

Він забарабанив по клавішах мобільника.

— Вона втекла! — гарикнув, з'єднавшись із командним постом Темних янголів ярусом вище. — Кімната порожня! Що значить — хто вона?! Остання з потаємних — негайно знайдіть її!

Не встиг він вийти з кімнати, як усюди задзеленчали сигнали тривоги. Від злості в Кріспіна в грудях пекло, як від розжарених вуглин, — він зашкутильгав коридором, потім сходами вгору, й обличчя його аж пашіло лютощами. З десяток Темних янголів сипали повз нього вниз.

Він дійшов до майданчика й мало не зіткнувся з ді Стефано.

— На одне слово, Зміє. — Ді Стефано виглядав напрочуд спокійним.

— Ми повинні знайти дівчисько, — проричав Кріспін.

— Знайдемо. Де їй тут сховатися? — Ді Стефано закинув голову, і губи його скривились у невиразній посмішці. — Не знаю, у які ігри ти граєш і чому ти не дав мені відразу імені Ґільєрмо Торреса, — промовив він. — Я не питатиму, хто надіслав наказ про вбивство з мого сервера, Зміє. Просто скажу тобі, що справу зроблено. Троє людей на ім'я Ґільєрмо Торрес були сьогодні знищені. — Очі його випромінювали задоволення. — А корабель Джека Черля вже швартується — і ще одного потаємного загасять без зволікань. Отже, лишається це дівчисько.

— Я хочу, щоб її віддали мені, коли знайдуть.

Очі ді Стефано блиснули крижаним холодом.

— Її вб'ють, коли знайдуть, — відрізав він без зайвих емоцій. — Ти вже тут ні до чого, Зміє. Твоя роль закінчилася, й успішно закінчилася, можу додати. Наш час настав. Не існує жодної причини залишати Стейсі Лахман живою. Девід Шепард не зумів нам перешкодити, а коли її життя обірветься, — ми перемогли. Єдине, про що треба зараз подбати, — як підготуватися до кінця. І до нашого початку.

При цих словах якийсь гуркіт прокотився кам'яною стелею тунелю. Ді Стефано й Кріспін підвели голови.

— Черль. — Ді Стефано глянув на годинник і усміхнувся. — Уже мертвий або помре за мить. Залишається вона одна.

Мозок Кріспіна гарячково працював. Ще не на часі. Він не готовий.

Колись він саме так і планував. Тепер усе змінилося — чогось бракувало. Зв'язок Девіда Шепарда зі Стейсі Лахман усе змінив. Тепер він хотів отримати й амулет, викрадений у нього, і компенсацію за роки життя, проведені в комі, і насолоду від помсти. Тільки тоді — вознесіння. Ані миттю раніше.

Він відвернувся від ді Стефано без єдиного слова. Якщо проводир Кола вважає, що може мене зупинити, — він гірко помиляється. Якщо я першим знайду дівчисько, воно моє. І тільки я вирішуватиму, коли їй помирати.

Три далекобійні гвинтівки гримнули у якісь півсекунди.

Джек Черль звалився на землю, його рідні заголосили, а люди кинулися хто куди, ховатися.

— Чиста робота, хлопці. До зустрічі в Лондоні. — Голос Джефрі Бейлза прокректав у навушниках двох інших Темних янголів, хоча їхні машини вже від'їхали від причалу досить далеко.

Бейлз витяг свій мобільник і почав друкувати одним пальцем повідомлення.

«Справу зроблено».