Книга імен

Розділ чотирнадцятий

принципі, Аві Рац може зробити вам фальшивий паспорт, але на це піде кілька днів. — Йаель стурбовано ходила туди-сюди перед вікном. Девід вийшов із ванної, витираючи обличчя мокрим рушником.

— У мене є краща ідея. Я знаю, як до завтра добути справжній паспорт.

— Як? — від подиву Йаель аж зупинилася.

— Іноді незле бути сином сенатора.

Якщо тільки Джадд Вонамейкер у США.

Він набрав номер.

Найближчий батьків друг тепер був послом у Єгипті. Колись вони з батьком були союзниками в сенаті й разом наполегливо обстоювали законопроект про захист заболочених територій, який самі й висунули, — на прикрість лісозаготівельникам та іншим підприємцям. Їхні родини теж подружилися. Якось Шепарди й Вонамейкери зустрілися на відпочинку на Ніагарі, і відтоді в них повелося щороку проводити відпустку разом. Так тривало майже двадцять років, аж доки Девідів батько не впав замертво просто в залі сенату від серцевого нападу.

— Нам пощастило, — сказав Девід. — Він тут — має якусь справу в ООН. Він наполіг, щоб ми разом повечеряли. За три квартали звідси є японський ресторанчик. Там можна сісти в окремому залі та спокійно все обговорити. Зустрічаємося за годину.

— А за той час я подивлюся, що тут є ще. — Йаель принесла на ліжко торбину Бен Моше й повиймала з неї один за одним усі предмети. Розклавши їх на квітчастому простирадлі поряд із записником, вона запитально подивилась на Девіда.

— Скажіть, вас тут щось зацікавило, коли ви оглядали все це раніше?

А вона не менш спостережлива, ніж приваблива, — подумав Девід і здивувався, що ще здатний реагувати на такі речі.

— Щиро кажучи, так. Кілька речей, яких я не розумію. А вас? У записнику є щось важливе?

Перш ніж відповісти, вона зручніше вмостилась на ліжку, підібгавши ноги під себе.

— Дещо про гносеїв. Про те, як вони конспіруються: так само, як і їхні давні попередники. Саме тому ми так мало знаємо про їхні вірування й ритуали. Вони усно переповідають свої традиції з покоління в покоління й досі розпізнають одне одного за таємними талісманами й символами. — Вона наморщила чоло. — Бен Моше дуже непокоївся. Він припускав, що гносеї вже близько до мети. Іще дещо написав...

Обличчя її полагіднішало.

— Бен Моше написав про свою віру в Бога. Він вірив, що Бог підкаже нам, як здолати гносеїв.

Девідові така віра була незнайома. «Цікаво, — думав він, — як це — вірити з таким переконанням?» Його душу завжди хвилювало критичне мислення й ретельний аналіз політичних систем і способів їхнього функціонування — а не проповіді, молитви чи біблійні тексти. Але тепер ось і він намагається знайти логіку в чомусь незбагненному.

Якусь мить було чути тільки стукіт дощу по шибках. Тоді Девід узяв з ліжка кольорову карту.

— А про це він щось згадував?

— Це карта Таро, — Йаель забрала карту в нього з рук.

— Справді? — здивувався Девід. — А я думав, ортодоксальним юдеям заборонено займатися хіромантією, спіритизмом — узагалі всім окультним. У коледжі в мене був друг, ортодоксальний юдей, який постійно докучав одній нашій подрузі-юдейці — казав, щоб вона припинила щодня читати гороскоп, бо Тора забороняє ворожіння.

Йаель звела брови.

— Це правда, але ваш друг дещо сплутав. Астрологію ніколи не вважали ворожінням. Варто лишень подивитися на підлоги давніх будинків і синагог, що їх розкопали в Ізраїлі, — особливо тих, що датуються першим-четвертим століттям. Я вже й не пам'ятаю, скільки з них прикрашені вигадливим зображенням колеса зодіаку.

— Серйозно?

— Звичайно. Давні знавці кабали вірили, що все в духовному світі відображено й перенесено в наш фізичний світ, на землю, через цикли зірок і планет. Вони говорили, що зірки й планети — це невіддільна частина великого задуму Божого. Усе, що є на небесах, віддзеркалюється на землі.

Йаель уважно подивилась на карту, яку тримала в руці. З одного боку на ній була намальована яскрава кольорова вежа — могутня багатоярусна фортеця, з якої люди сторчма падали в рів. Чорне небо за нею розтинала блискавка, від якої верхній ярус вежі спалахнув вогнем. З іншого боку були намальовані дві змії, що сплелись у вісімку, а в нижньому лівому кутку — написане число 471.

— Не уявляю, навіщо рабинові Бен Моше була потрібна ця карта, — мовила вона спантеличено. — Я не фахівець із карт Таро, але знаю точно, що вони походять із кабалістичного дерева життя. Зараз я вам покажу.

Мене вже нічого не дивує, — подумав Девід, а Йаель тим часом узяла іншу карту — маленьку ламіновану схему, яку він помітив раніше. Вона показала на молекули, сполучені лініями.

— Ось дерево життя, — сказала. — Центральна ідея кабали.

— Он воно що. А я думав, це якась молекулярна формула, — зізнався Девід.

Вона похитала головою, намагаючись приховати посмішку.

— Звісно ж, дерево це символічне. Кожне з десяти кіл — або сефірот — символізує якусь рису Бога, рису, яку люди можуть наслідувати. Знавці кабали трактують ці кола як віхи на шляху до духовного просвітлення. Ви ж знаєте, Девіде, я теж науковець, а не містик, але я благоговію перед цими концепціями, таємницями та перед красою, котру уособлює дерево.

Девіда вже змагало нетерпіння. Він глянув на карту. Кола й далі скидалися на молекули. І він не розумів, як усе це пов'язано з порятунком Стейсі.

— Добре, але як це стосується Таро? Або гносеїв? — сухо поцікавився він.

— Про гносеїв — не знаю, а от колода карт Таро створена на основі дерева життя. Першим це з'ясував один французький окультист дев'ятнадцятого століття, на ім'я Еліфа Леві. Отже, все виглядає приблизно так, — Йаель прикусила губу, старанно добираючи слова. — Коротше кажучи, сефірот уособлюють усе суще — минуле, теперішнє й майбутнє. Уявіть, Девіде, що кожне з цих кіл — це «посудина», наповнена божественним світлом або енергією. Містики кажуть, що Бог створив світ саме з цих кіл: Він пустив у ці «посудини» таке потужне світло, що вони розбилися на уламки. Уламки розлетілися й рознесли божественне світло по всьому всесвіту, і так утворився наш світ.

— Великий вибух?

Йаель примружилась.

— Не зовсім. Я можу продовжити?

Її ображений вираз обличчя нагадав йому улюблену вчительку з молодшої школи місіс Карп. Тільки Йаель Гар-Пац була набагато гарніша.

— Продовжуйте. — Девід розім'яв плечі. Напруга в шиї вже давалася взнаки.

— Отже, уламки розлетілися по всесвіту. Містики кажуть, що кожен із них був захований у шкаралупу, яка приховувала їхнє світло, і завдання людей — розколоти ці шкаралупи й повернути божественне світло знов у світ.

Вона встала з ліжка й закрокувала туди-сюди.

— Не сподівайтеся зрозуміти це все відразу, Девіде. Кабала надзвичайно складна. Повірте, мої знання в кращому разі поверхові. Потрібні роки сумлінного навчання, щоб дістати хоча б загальне уявлення про це все. Саме тому в минулому кабала завжди була таємницею.

— Здається, знавці кабали мають щось спільне з гносеями, — задумливо зауважив Девід.

— О так. По-перше, це таємничість. А також палке бажання возз'єднатися з Богом. — Вона зупинилась і подивилася на нього. — Але уявлення про світ і призначення людства в знавців кабали та гносеїв діаметрально протилежні. Кабала вчить, як дати світові світло й добро. Завдання людей — зробити світ кращим, а не знищити.

— Нарешті. Це те, що я пам'ятаю з гебрейської — тік-кун олам. Зобов'язання виправити світ, зробити його кращим.

— Саме так. — Йаель обперлась об стіл. — А ось іще одна відмінність. Гносеї втлумачують дітям змалечку, що матеріальний світ — це зло. Кабалу ж традиційно вивчають лише одружені чоловіки, яким за сорок і які перед тим багато років вивчали Тору.

— Мадонна явно не відповідає цим критеріям.

Вона посміхнулась:

— Як і багато інших, що намагаються зробити з кабали поп-релігію. Кабалу неможливо відділити від юдаїзму, від вивчення Тори. Це завжди було взаємопов'язано.

— Що ж, мені ще немає сорока і я вже не одружений, однак і досі хочу знати, що спільного це дерево має з Таро.

— Терпіння вам начебто зовсім не властиве?

— Принаймні не тоді, коли моя донька в небезпеці.

Йаель торкнулася рукою й досі мокрого волосся.

— Ми вже майже дійшли до цього. — Вона поклала карту йому в руки.

— Десять сефірот — десять кіл — символізують рівні духовності. Двадцять дві лінії, що їх сполучають, — це шляхи, якими йдуть містики, щоб підвищити духовну свідомість.

Девід потер скроні. У потилиці легенько застугонів біль.

— Зрозуміло.

— Добре. Десять сефірот, двадцять два шляхи — і двадцять дві літери в гебрейському алфавіті. У Старших Арканах Таро двадцять дві карти. Число десять у Таро теж важливе... Що з вами?

Девід тер скроні. Здавалося, його прострелює шалений біль.

— З вами все гаразд? — допитувалася Йаель. Вона пішла до ванної, щоб набрати в склянку води.

Девідові страшенно хотілося заплющити очі. Цей біль його добивав. Він змусив себе подивитися на годинник.

Час іти на зустріч із Джаддом. Чому й досі нічого не чути від Гатча? Він побачив, що Йаель тримає в руці склянку з водою і стурбовано дивиться на нього.

— Голова болить, — пробелькотів він і раптом зірвався з ліжка. Кинувся до своєї сумки й витяг щоденник.

Персі Ґаспард.

Схопивши зі стола ручку, він швидко перегорнув усі списані сторінки й нашкрябав у кінці нове ім'я.

— Персі Ґаспард, — вимовив ледь чутно. Йаель підійшла й зазирнула йому через плече на останнє ім'я в щоденнику. Поряд Девід поставив дату.

— Я подзвоню Аві, скажу, нехай пошукає його серед тих імен, які ми розшифрували, — швидко сказала вона. — Він перевірить, чи цей чоловік іще живий.

Може, й неживий. А може, саме в цю мить на нього полюють... — подумав Девід.

— Принагідно скажу йому, — додала Йаель із телефоном біля вуха, — нехай займеться вашим паспортом — на той випадок, якщо ваш знайомий не зможе допомогти.

Заточуючись, Девід пішов до ванної і плеснув в обличчя холодної води.

— Час іти, — вимовив, повернувшись до кімнати. Поклав щоденник назад у сумку, згріб із ліжка всі рабинові талісмани та вкинув туди ж.

— Про всяк випадок, беремо це все з собою. — Девід глибоко вдихнув повітря й узявся за клямку. — Ну що, ви готові вийти у всесвітній потоп?

Йаель одягла все ще мокрий зелений піджак і знизала плечима.

— Шкода, що надворі не чекає Ной зі своїм ковчегом. — Вона швидко пройшла повз нього у відчинені двері.