Книга імен

Розділ сорок четвертий

абин Кардоза чекав, поки Девід знехотя витягав самоцвіти з кишені.

Тепер, коди настав час їх позбутися, Девід зволікав, хоча й розумів, що саме тут їм місце. Все ж таки агат був у нього майже двадцять років. Чомусь не хотілося з ним розлучатися.

Він зітхнув — і поклав коштовності на м'ясисту долоню Кардози.

Рабин дивився на самоцвіти так, ніби до його рук потрапив найцінніший у світі скарб.

— І де ви їх розмістите? — спитав Девід.

Рабин зняв очі, у яких світилися вдячність і надія.

— У вельми надійному місці. Поруч з іншими вже знайденими каменями з нагрудника первосвященика. Ми повинні молитися, щоб, з'єднавшись, вони дістали достатню міць і допомогли нам здобути перемогу у вирішальній битві.

Кардоза поклав коштовності в маленький мішечок, що його витяг із кишені своєї білої сорочки з довгими рукавами. Повернув мішечок назад, знову поправив ярмулку й нахмурив чоло, коли різко задзвонив Девідів мобільник.

Девід схопив телефон, його серце ледь не вистрибувало з грудей.

— Девіде... о Девіде...

Це була Мередіт. Голос її ледь пробивався, йому доводилося напружено вслухатися. Нутрощі йому стиснуло так, що він мало не зомлів.

— У якій ти лікарні? — спромігся він видушити з себе, коли Мередіт замовкла. — Ти все ж таки спробуй заспокоїтися. Я перетелефоную, тільки-но про щось дізнаюся. Я поверну її, Мередіт, присягаюся, я її поверну.

Він вимкнув телефон. Голова була як у тумані.

— Гатча вбито. Мередіт тяжко поранено. А Стейсі...

Не одразу він усвідомив, що всі, хто був у кімнаті, не зводять із нього очей.

— Девіде? — Йаель зблідла.

— Одне око в нього блакитне, а друге каре.

Як важко вимовляються слова!

— У кого, Девіде? — Йаель наблизилась до нього. — Про кого ти говориш?

Він заплющив очі й побачив те, що міг бачити тільки він, — його маленька Стейсі у владі чудовиська, монстра.

— У вбивці, котрий викрав Стейсі.

Годиною пізніше рабин Кардоза глянув на нього, — і в цьому погляді поєдналися співчуття й наполегливість.

— Розумію, що думками ви далеко звідси, але ми мусимо діяти, поки є час. Ви готові вивчати силу літер і цифр?

«Здається, мені не лишається нічого іншого, — подумав Девід, будучи ще не зовсім при тямі. — Усі рейси з Близького Сходу скасовано, тож до Лондона я не доберуся, не зможу вистежити Кріспіна Мюллера й розірвати його на шматки голіруч».

— Слухаю вас.

— Добре. — Рабин відкинувся в кріслі й указав Девідові на сидіння поряд. — Ми тут щодня використовуємо літери й цифри для розгадування таємниць. Ви пам'ятаєте гебрейський алфавіт? Двадцять дві літери, п'ять із яких пишуться по-іншому наприкінці слова, — додав він.

Девід кивнув.

— Щось пригадую з уроків перед бар міцвою. Та, боюся, оце й усе.

— Але вам, мабуть, не казали, — вів собі рабин, — що кожна гебрейська літера має власну містичну силу, унікальну енергію вібрації. І кожна літера має відповідне числове значення.

Він вручив Девідові таблицю з гебрейським алфавітом і почав швидко виписувати літери на аркуші паперу для принтера: алеф, бет, гіммель, далед, хей, — а поряд із ними цифри.

— Гебрейська нумерологія називається гематрія. Дивіться, перші десять літер мають числові значення від одного до десяти. Тобто, алеф — один, бет — два, і так далі.

— А після десяти? — Девід розглядав таблицю.

Відповіла йому Йаель.

— Ви лічите на десятки. А потім на сотні. Юлій Цезар застосовував подібну систему, коли розбудовував Римську імперію в Галлії. Він використовував коди з переставлянням у своїх таємних посланнях.

Девід пригладив волосся.

— Сподіваюся, ви не почнете мене тестувати?

— Не хвилюйтеся. Маємо час навести найпростіші приклади, — запевнив Кардоза.

Раптом Девід ухопив алфавітну таблицю й уважно придивився.

— Літера ламед дорівнює тридцяти, — сказав він замислено, — а вов — це шість. — В очах у нього сяйнула іскра розуміння: — Ламед Вов — тридцять шість. Праведники. Ось чому вони звуться ламед-вовниками.

— Достеменно. — Йаель обійшла стіл і глянула на таблицю через Девідове плече. — У такий спосіб містики застосовують гематрію. Кабалісти також вірять, що між словами в Торі, які мають однакове числове значення, існує містичний зв'язок. І що вивчення цих пов'язаних між собою слів здатне розкрити потаємні смисли.

— Потаємні смисли?

— Глибинні значення, — пояснила вона, заправляючи за вухо прядку волосся. — У Торі є різні шари значення, одні на поверхні, а інші на такій глибині, що містики й досі не спромоглися розкрити їх.

— Не лише юдеї використовують гематрію, — додав Йосеф. — Араби також. І суфіти — для вивчення глибинних смислів Корану.

— Кажуть, ніби навіть батьки-засновники Сполучених Штатів вдалися до гематрії у вашому державному гаслі: «е pluribus ипит — із багатьох одне», — сказав рабин. — Ехад — гебрейське слово, що означає один, має числове значення тринадцять. Сполучені Штати — одна країна, яка об'єднала спочатку тринадцять колоній.

— Дивовижно, — Девід покрутив головою. — Мій батько був сенатором США. Йому б це дуже сподобалося.

Тихий стукіт у двері перервав їх.

— А, Рафі, заходь, — обізвався рабин до високого виснаженого чоловіка, що тупцював на порозі.

— Щойно надійшов електронний лист від Аві Раца. Єдиний Персі Ґаспард, якого відшукали, загинув за підозрілих обставин півроку тому.

Девід і Йаель перезирнулись. Іще одного ламед-вовника вбито. Спохмурнілий рабин Кардоза кашлянув:

— Дякую, Рафі.

Чоловік пішов на своє робоче місце, а Кардоза глянув на годинник.

— Треба поспішати, — сказав він вагомо. — Перейдімо до кодів Тори.

Девід зосередився, і рабин повів далі.

— Коди Тори не є чимось новим. Різні теорії стосовно прихованих послань поширювалися тисячоліттями. Іще 1921 року рабин Бехайє писав про них у своєму коментарі до Книги Буття. А в шістнадцятому столітті містик Р. Моше Кордоверо підтримав цю теорію, твердячи, що кожна літера Тори наділена божественним смислом.

— Навіть сер Ісаак Ньютон уважав, що Біблія містить зашифровані послання, — вставила й собі Йаель. — Та хоч він був геній, довести це так і не зміг.

— Бо зарано з'явився на світ, — сухо хихотнув Йосеф. — Якби він мав комп'ютер, то знайшов би докази.

Кардоза відкрутив кришку пляшки з водою та зробив великий ковток.

— Це правда, Девіде. Саме тому ніхто, аж до двадцятого століття, не розкрив потаємних послань: коди й шифри надто хитромудрі, щоб зробити це вручну.

— Треба знати РПЛ, — сказав Йосеф.

Девід звів брови.

— РПЛ? Це означає...

— Рівновідстанева послідовність літер — так звані стрибки. — Рабин відкинувся в кріслі. — Комп'ютер відстежує потаємні слова та фрази, зашифровані в Торі й інших текстах. Їх удається виокремити в рукописах, тому що літери, з яких складаються приховані слова, знаходяться на однаковій відстані.

Девід наморщив лоба.

— Повторіть трохи повільніше.

— Скажімо, ви починаєте з будь-якого місця в Торі...

«Рабин Кардоза — терпеливий учитель», — мусив визнати Девід.

— І з цієї літери даєте комп'ютеру програмне завдання «перестрибувати» вперед або назад через ту або іншу кількість літер — скажімо, десять. Комп'ютер «перестрибує» на десяту, двадцяту, тридцяту літеру і так далі й роздруковує кожну десяту літеру.

Девідові полегшало, бо він почав розуміти систему.

— А отримавши роздруковану вибірку, ви прочісуєте її в пошуках осмислених слів і фраз.

— Правильно. — Глибоко посаджені очі Йосефа схвально блиснули. — За допомогою комп'ютера можна запускати РПЛ у будь-якому напрямку: уперед, назад, по діагоналі, по горизонталі й по вертикалі. Можна змінювати як довжину стрибка, так і напрямок пошуку з будь-якої вихідної позиції. Упевнений, ви усвідомлюєте, що такий пошук неможливий із пером і папером, навіть якщо працювати роками.

— А комп'ютер робить це в лічені хвилини, — кивнув Девід. — А коли ви опрацьовували фрагменти Адамової Книги імен, який застосовували стрибок, щоб виявити ламед-вовників?

В очах рабина промайнула іскорка. Йосеф усміхнувся, але відповідь дала Йаель, і її соковитий гортанний голос заповнив тишу бібліотеки.

— Тридцять шість. Відстань, яка відкрила імена ламед-вовників, дорівнювала тридцяти шести літерам.

Девід на мить онімів. Прозора простота того, що він зараз почув, не одразу дійшла до свідомості. Раптом він видався собі зовсім крихітним, — і задум безкінечного знання, безмежності Божественного генія та плану в усьому — упродовж тисячоліть — вразили його, мов блискавка. Хоч Адам дав наймення всім створінням Божим і записав їх у Книгу власною рукою, Бог усе ж таки приховав свій секрет у тексті. Імена всіх воістину праведних душ.

У Девіда розболілася голова від намагання все це осягнути.

— Бог знає все, — стиха промовив рабин. — Отже, він одвічно знав, із самого початку, навіть коли Адам писав свою Книгу, імена всіх ламед-вовників у кожному поколінні.

Девід зірвався зі стільця й заметався по кімнаті. Усі мовчки стежили за ним.

— Ми маємо свободу волі — як і Адам, — провадив далі Кардоза. — Бог не водив його рукою, коли той писав, проте все міститься в Адамовій Книзі.

— Ім'я кожного ламед-вовника від початку світу... — видихнув Девід, — приховане в Адамовому переліку всіх живих істот. — Він стояв перед скляними дверима, дивлячись на людей, що працювали за столами, і раптом рвучко повернувся.

— Якщо Богу відомі імена всіх ламед-вовників, Він також мав знати імена гносеїв та інших ворогів Божих.

— Амалик. — Очі Йаелі розширилися. — Із роду в рід вони виступають проти єврейського народу — і проти Бога.

— Амалик? — Девід похитав головою. Він ніколи не чув такого терміна.

— Це плем'я, яке переслідувало синів Ізраїлевих, коли вони мандрували пустелею після втечі з Єгипту, — пояснив рабин Кардоза. — Вони нападали на синів Ізраїлевих із тилу, вбивали їх тисячами. Книга Виходу оповідає про ту битву: коли Мойсей здіймав руки до Бога, то перемагав Ізраїль, та коли він знесилювався й опускав руки, перемагав Амалик. Тоді Аарон і Хур рушили на допомогу Мойсею. Вони підтримували руки йому — один із цього боку, а один із того — і перемогли сини Ізраїлеві Амалика.

Йосеф важко зітхнув.

— Хоч Ізраїль і винищив Амалика, наші рабини наполягають, щоб ми ніколи не забували про те плем'я. Розумієте, Девіде, Амалик повстає знов і знов у кожному поколінні, щоб стерти на порох юдеїв. Таке траплялось, і не раз. Аман, Ірод, Гітлер, і навіть нині...

З роду в рід. Від цих слів у Девіда захололо серце.

— А яка гематрія в Амалика? — вигукнув він.

— Двісті сорок, — відповів рабин Кардоза. — А що?

Девід кинувся до дверей і озирнув бібліотеку.

— Де Беньямін? Мені потрібен щоденник.

Рабин подивився зі здивуванням і без зайвих слів пішов шукати кабаліста. Йаель повернулася до Девіда.

— Навіщо тобі щоденник? Щось спало на думку?

— Ви вивчали пергаменти Адамової Книги зі «стрибком» у 240 літер для винайдення імен гносеїв?

— Ні, наскільки я знаю, — Йаель не закінчила фрази. — А ну, спробуймо. Можливо, ти маєш рацію.

Коли рабин Кардоза та Беньямін повернулися зі щоденником, Девід стисло пояснив їм свою теорію.

— Вважаю, слід пропустити і пергаменти, і мій щоденник через РПЛ зі «стрибком» у 240 літер. Не виключено, що ми розкриємо імена гносеїв і нападемо з тилу на них, перш ніж вони зможуть утілити свій план.

Надія спалахнула в очах рабина Кардози.

— Беньяміне, мерщій. Передай копії Девідового щоденника всій пошуковій групі. Нехай пропустять пергаменти й щоденник через РПЛ зі «стрибком» у 240 літер одночасно.

Він опустився в крісло та протер утомлені очі.

— Поки ми чекатимемо, прошу вас обох переповісти мені в деталях усе, про що ви довідалися від рабина Бен Моше, алав ха' шалом, — хай благословенна буде його пам'ять.

Девід витяг із глибини свого рюкзака шкіряну торбину рабина Бен Моше й поклав на стіл.

— Мій щоденник — лише одна частина таємниці, ребе. Ми з Йаеллю усе намагаємося розгадати, який зв'язок існує між Бен Моше й цією картою Таро, — він виклав карту з вежею на стіл, — і євреєм-друкарем із Кракова, якого нещодавно вбили через друкарські форми.

Девід знову потягся за рюкзаком.

— А цю карту ми відібрали в Темного янгола, котрий хотів нас убити в Нью-Йорку, — невесело додав він. — Вона тотожна до карти рабина, за винятком числа на звороті.

Девід розклав на столі всі три предмети й відігнав думки про те, де зараз знаходиться Стейсі й що може заподіяти їй Кріспін Мюллер.