Книга імен

Розділ двадцять шостий

фіцер Скотт Конрад видрукував дату в бюлетені федерального розшуку й відкусив шматок від сендвіча з шинкою та сиром, який прихопив в університетському буфеті дорогою назад до відділка.

Його напарник Лу Мінеллі повернувся до помешкання вбитої жінки, щоб іще раз розпитати як слід її немолоду вже дочку. Конрад позичив йому успіху. Вони вже ходили туди разом складати протокол, проте йому довелося вгамовувати свою нетерплячку, бо ота дочка так ридала, що важко було щось утямити.

За її словами, Єва Смоленскі поставила печеню тушкуватися на малому вогні й вибралася до будинку Шепарда. То була вечеря для дочки. Бідолаха мала тридцять один рік і працювала приймальницею у фотоательє. Мати зателефонувала їй на роботу, попередила, що йде до Шепарда прибиратися, і просила вечеряти без неї. Саме тоді дочка прибиральниці чула голос своєї матері востаннє.

Конрадові була до вподоби ця справа. Дуже до вподоби. Він був би в іще більшому захваті, якби сам доктор Шепард сидів би зараз перед ним за столом на допиті.

Він примружив очі й забарабанив по клавіатурі.

Конрад проковтнув останній шматок сендвіча й обтер губи тоненькою паперовою серветкою. Він переглянув текст на екрані монітора — чи немає там помилок — і продовжив друкувати.

Офіцер Конрад натиснув клавішу «Відправити» й відіслав бюлетень розшуку до Управління поліції Нью-Йорка та до Агентства безпеки на транспорті для негайного розповсюдження в усіх аеропортах Нью-Йорка та Нью-Джерсі.

«Щойно їхні відділення зв'язку поширять бюлетень, — сказав собі Конрад, — знайти Шепарда буде лише питанням часу».