Книга імен

Розділ сорок третій

ще чаю, сину мій?

Рука єпископа Елсворта з набряклими венами тремтіла, коли він наливав чай у порцелянову чашку Ділона Мак-Ґрета. Ділон не міг не помітити, яким слабким і хиренним став старий єпископ, доживаючи літ після відходу від справ.

— Вибачте, що не можу запросити вас залишитися на вечерю та ще коли ви приїхали так здалека провідати мене, але, на жаль, у мене літак до Лондона менше ніж за три години... — Єпископ ніяково знизав плечима й подивився на Ділона лагідними сірими очима. — Мені так неприємно вас підганяти. Але багато чого треба встигнути зробити.

— Які можуть бути вибачення, ваша превелебносте? Це я винен, що з'явився без попередження в такий неслушний час. — Ділон відсьорбнув чаю з молоком, не відчуваючи ніякої провини. Він поклав собі шматок лимонного торта з тареля, що його поставила на низький столик економка єпископа, перш ніж побажати хазяїнові приємного відпочинку й піти додому, до своєї родини.

Вони лишились удвох у цьому чудернацькому котеджі. Будиночок видавався маленьким і вбогим, а надто на тлі старого кам'яного замку, що колись слугував королівською резиденцією на час літнього мисливського сезону.

Проте Ділон помітив, що порцеляна була фірми «Споде», а скатертина — з найдорожчого ірландського льону, та й одяг єпископа більше пасував до відвідин прем'єри в опері, ніж до осіннього відпочинку на півдні Франції. Навіть мережива фіранок були ручної роботи, а восьмикутний настінний годинник — зі щирого золота, з обсидіановими стрілками й цифрами.

Але з усіх коштовностей, що прикрашали цей простенький котедж, Ділона найбільше цікавив перстень на правому вказівному пальці єпископа Елсворта, хоча він докладав зусиль, аби старий цього не помітив.

Рубін у своїй важкій золотій оправі блищав, як крапля крові. Він анітрохи не змінився відтоді, як Ділон уперше побачив його багато років тому, на католицькій конференції в Римі, не маючи ні найменшої гадки про значення напису, нанесеного на відшліфованій поверхні самоцвіту. Кабошон — як і той камінь, про який розповідав Девід. Як і одинадцять інших, описаних у довіднику.

Ділон проковтнув останні крихти торта й облизав губи. Тільки в такий спосіб він міг не дивитися на перстень єпископа. А старий уже почав збирати посуд.

— Будь ласка, дозвольте — я допоможу. — Ділон підвівся й узяв важку срібну тацю. Він прослідував за хазяїном до самої раковини, поставив чайний сервіз поруч, і єпископ промимрив слова подяки. Замість піти по залишки торта, Ділон схопив важкий чайник на ніжках і щосили зацідив єпископові в потилицю. Пролунав моторошний чвак.

Кощаве тіло старого священика подалось уперед, він ударився носом об кран і гепнувся на підлогу.

Ділон відчував лише відразу, коли, ставши навколішки перед єпископом, ухопив його праву руку. Зціпівши зуби, він тягнув перстень, що врізався в подагричний палець старого.

Перстень застряг і не піддавався. Ділон підвівся, узяв рідину для миття посуду й бризнув трохи на палець єпископа. Потім рвонув — і перстень вистрибнув, наче корок із пляшки шампанського.

Ділон витратив одну дорогоцінну секунду, щоб роздивитися славетний самоцвіт, перш ніж натягти рубіновий кабошон собі на палець. Рувим. Тепер він міг зовсім чітко розібрати гебрейське ім'я.

— Здається, ви таки запізнюєтеся на літак, ваша превелебносте. — Він переступи в через нерухоме тіло на полірованій підлозі й узяв конверт, що лежав зверху на спакованій валізі єпископа. У куточку конверта стояв логотип авіакомпанії «Люфтганза». Ділон швидко переглянув уміст, усміхнувся й засунув конверт у нагрудну кишеню. — Сподіваюся, ви не забули придбати подорожню страховку, ваша превелебносте.

За хвилину він уже скочив на позичений мопед і з ревом виїхав на обсаджений деревами путівець, що вів до абатства. Спаковані сумки вже чекали на нього там.

Його рейс також менше ніж за три години.