Нас розсудить бог

ВСТУПНЕ СЛОВО

У 1974 році минуло 250 років з того часу, коли у грізній Петропавлівській фортеці-в’язниці помер український наказний гетьман Павло Леонтієвич Полуботок, в’язень-мученик за права й вольності України, запроторений у в’язницю разом із козацькою генеральною старшиною жорстоким московським царем Петром Першим.

Полуботок сповняв обов’язки наказного гетьмана в особливо важких умовинах, коли то цар Петро затискав Гетьманщину з усіх сил, намагаючися перетворити її на звичайну адміністративну одиницю своєї імперії. Царський уряд проводив підступну хитрющу політику в Україні, викликаючи ворожнечу серед населення, одних супроти других, а зокрема козаків до козацької старшини. В Україні стояли великі московські залоги, що їх треба було прохарчовувати. Торгівля із закордоном була сильно обмежена. Царський уряд вимагав щороку від Гетьманщини величезну скількість збіжжя, скоту та агрикультурних продуктів. Економічний визиск Гетьманщини проводився рівночасно з посиленим політичним поневоленням українського народу.

Встановлення Малоросійської Колегії в Україні було важким політичним ударом для України, бо фактично наказний гетьман і козацький уряд попадали під контролю тієї Колегії, що й підважувало основу козацького державного устрою. Хоч Колегія повинна була видавати свої розпорядки в порозумінні з наказним гетьманом, проте голова Колегії московський бригадир Степан Лукич Вельямінов ігнорував наказного гетьмана та козацьку генеральну старшину й господарив у Гетьманщині, як йому подобалося. Це й викликало великі конфлікти між козацькою генеральною старшиною і Малоросійською Колегією. Полуботок і козацька генеральна старшина домагалися весь час дозволу на обрання гетьмана, а цар не погоджувався. Було відомо, що він ставився неприхильно до Полуботка. Ще на глухівській раді, скликаній на вимогу царя, для вибору іншого гетьмана, на місце Мазепи, цар не погодився на кандидатуру Павла Полуботка, кажучи: «Этот человікъ хитеръ, съ него можеть вийти другой Мазепа».

Опинившися в дуже важких обставинах, наказний гетьман Павло Полуботок, як міг, так боронив прав і вольностей українського, народу. Він намагався впорядкувати судівництво і провів у ньому реформи, хотів урегулювати справу податків і відстоював з усіх сил вольності Гетьманщини, й так уже вельми обмежені та обкроєні царськими затисками.

За гетьманування наказного гетьмана Павла Леонтієвича Полуботка зударилися в Україні дві нерівні сили. За Малоросійською Колегією стояв цар, його уряд і велика армія. Козацька старшина, як писав академік Микола Василенко, — «морально підтримувала Полуботка, приїздила, хоч і не у великій кількості, на наради та підписувала супліки, які Полуботок посилав до Петербургу. Але вона була розпорошена, роз’єднана, млява й фактично безсила, тому поважної політичної боротьби вести не могла…» Козацька старшина мала теж проти себе козаків і посполитих, яких московські агітатори весь час підбунтовували й під’юджували проти старшини й наказного гетьмана, подібно як це діялося за часів гетьмана Мазепи. То була втерта московська політика викликати ненависть і ворожнечу між окремими верствами українського населення, напускати одних на других і пекти на тому свою політичну печеню.

Влітку 1723 року цар Петро, роздратований Полуботковою впертою політикою оборони прав і вольностей Гетьманщини та домаганням, щоб можна було обрати гетьмана за старим козацьким звичаєм, викликав наказного гетьмана, генерального писаря Семена Савича та генерального суддю Івана Черниша до Петербургу. В цей же час він приказав князеві Голіцину вивести козацькі полки на південь, ніби для боротьби проти татар, а насправді, щоб забезпечитися від можливого повстання в Україні. Коли Полуботок прибув до Петербургу, то предложив цареві домагання про повернення Україні її прав і вольностей. Петро вельми озлобився на Полуботка, а коли в додатку до того йому ще наспіла петиція від козацької старшини з табору над річкою Коломаком із проханням повернення всіх прав Україні, включно з вибором гетьмана, цар ув’язнив наказного гетьмана, генерального писаря й генерального суддю.

На початку 1724 року, коли наказний гетьман і його найближчі співробітники неволилися у грізній Петропавлівській фортеці-в’язниці, в Україні були заарештовані — миргородський полковник Данило Апостол, генеральний обозний Яків Лизогуб і генеральний осавул Василь Жураківський. Таким чином уся козацька генеральна старшина, кількох полковників і кільканадцять козацьких адміністративних діячів опинилися у Петропавлівській фортеці-в’язниці. Слідство проти козацької старшини велося аж до грудня 1724 року, а потім було припинене й не закінчилося у зв’язку з несподіваною смертю царя Петра.

В часі слідства помер у в’язниці наказний Гетьман, генеральний писар Семен Савич, а жахлива тюрма підірвала здоров’я багатьох ув’язнених козацьких достойників.

Не багато говориться в книгах історії України про гетьмана-мученика. Погляди істориків-дослідників є також поділені щодо самої особи Павла Леонтієвича Полуботка.

Найдокладніше розповів про. Полуботка та його гетьманування автор «Исторіи Руссовъ», представляючи його як справжнього борця за права й вольності українського народу. Прихильну оцінку Полуботка знаходимо також в праці німця Жана-Бенуа Шерера, який довго проживав у Петербурзі й був добре ознайомлений з історичними подіями, що мали місце в російській імперії у XVII столітті. Історіограф Д. Н. Бантиш-Каменський характеризує Павла Леонтієвича Полуботка як патріотичну, непохитну людину, котра постраждала за свій нарід, і в «Исторіи Малой Руссіи» того ж науковця Павло Полуботок виступає як герой українського народу. Історик Микола Маркевич відмітив у своїх працях, що Полуботок над усе цінив правду, а Україну він любив, як свою рідну матір і за неї завжди заступався.

Критичну оцінку особи наказного гетьмана знаходимо в історика О. М. Лазаревського, який доказував, що Полуботок поводився не краще від іншої козацької старшини й нажив собі величезні багатства. На думку Лазаревського, автор «Исторіи Руссовъ» насвітлив постать Павла Полуботка в надто рожевому світлі.

Російський історик С. М. Соловйов писав про Полуботка у XVIII томі своєї «Исторіи Россіи съ древніших временъ». Його матеріял головним чином джерельний. Соловйов відмітив, що московський уряд, використовуючи ворожнечу між козацькою старшиною а народом, хотів прирівняти Україну до Росії, а козацька старшина намагалася з усіх сил зберегти гетьманат і старий порядок в Україні. Гетьманської булави хотіли, — на його думку, — полковники Павло Полуботок і Данило Апостол. Чим більше московський уряд інтригував серед народу проти козацької старшини, тим більше вона вперто домагалася обрання гетьмана. Історик-науковець М. І. Костомаров використав петербурзькі архіви, досліджуючи справу ув’язнення Полуботка й старшини. На його думку, до ув’язнення наказного гетьмана причинився у великій мірі донос про таємні зв’язки Павла Полуботка з екзильним гетьманом Пилипом Орликом і мазепинцями. Костомаров признає існування двох протилежних собі історико-дослідницьких поглядів на особу Полуботка. Цар хотів злити в скорому часі Україну з Росією й зустрівся зі сильним спротивом козацької старшини, яка бачила в намірах царя Петра загрозливу небезпеку для України. «Ми, — писав Костомаров, — не можемо визнати ні справедливости тих обвинувачень, які були штучно піднесені проти Полуботка, ані обвинувачувати старшину за домагання утримувати в Україні старий порядок, що не подобався цареві, й він намагався його скасувати…»

Хоч погляди істориків-дослідників про особу наказного гетьмана Павла Леонтієвича Полуботка та його коротке турботливе гетьманування є різні, проте він перейшов до історії українського народу як гетьман-мученик за волю України, за українську національну справу. Таким українським патріотом — борцем за права й вольності українського народу характеризує Павла Полуботка д-р Святомир М. Фостун, відомий суспільно-громадський діяч, публіцист і письменник у своїй історичній повісті п. н. «Нас розсудить Бог», що її даємо читачам до рук.

Чи були в наказного гетьмана Павла Леонтієвича Полуботка таємні зв’язки з гетьманом Пилипом Орликом і мазепинцями, котрі проживали поза межами України й діяли в користь української національної справи? Безумовно, що були. Одначе вони втримувалися в найбільшій обережності з уваги на московських шпигунів і донощиків. Саме тим зв’язкам і питанням української проблеми, які впліталися в хитрюще плетиво тогочасної європейської політики, присвячує автор багато уваги у своїй повісті, в якій перед очима читачів пройдуть багаточисленні, часто й химерні персонажі, різні цікаві, тогочасні події, що відбувалися не тільки на прегарній українській землі, але й в різних європейських державах, а також і в османській імперії та в Московщині.

Читачі зустрінуться у повісті з різними молодими людьми, козаками, студентами, молоденькими старшинами на службі Франції, синами свідомої козацької старшини, котрі служили чесно й віддано Україні й клали за неї молоде життя.

На кольоритному полотнищі персонажів, подій і соціяльно-побутових фрагментів повісти «Нас розсудить Бог» виростає у повній своїй величі гетьман-мученик Павло Леонтієвич Полуботок, який в ім’я отчизни пішов на свою Голгофу, щоб умерти в’язнем у фортеці-в’язниці, але жити вічно в історії української нації.

Даючи читачам у руки історичну повість д-ра Святомира М. Фостуна п. н. «Нас розсудить Бог», що її видаємо в рамках Юнацької Бібліотеки СУМ, уважаємо, що автор сповнив своє завдання — закріпив величню постать гетьмана-мученика в українській художній літературі, а теж і вказав українській молоді, що служити Україні й українській нації треба й можна всюди, де тільки вона проживає, розкинена по різних країнах світу.

Віримо, що прийде час, коли українська молодь на Рідних Землях зможе взяти до рук цю історичну повість та її прочитати вільно, без страху, що буде за це переслідувана.

ВИДАВНИЦТВО ЦУ СУМ