Навіщо читати

Читати (про) владу

Єдине запитання, яке варто собі поставити з приводу свого керівника: чи спалив би він Александрійську бібліотеку? Якщо таке на думку не спадає, значить, він добряк і його нíчого боятись. Якщо ми про це подумали, значить, його можна запідозрити у примітивізмі. Зять Магомета, каліф Омар, залишився в спогадах тому, що через свій примітивізм фанатика наказав (у 642 р. під час захоплення Єгипту мусульманами) знищити найбагатшу в античному світі бібліотеку, рукописи якої втрачено назавжди. Цинізм тиранів із хороших родин може бути таким же руйнівним, як і віра, інструменталізована амбіційними особами без опертя. Ці вихідці нізвідки часто бувають дуже консервативними, і саме тому найгірші диктатори могли сприяти читанню. У Радянському Союзі книжки були недорогими, видану за царя літературу вивчали в школах хоч би для того, щоб довести, що соціалізм справді переміг феодалізм, і надзвичайно старанно зберігали найдавніші рукописи. Народившись із книжки, більшовизм протегував книзі. Маркс урятував Пушкіна. Писаки також! Я завжди з меланхолією згадую літо 88-го, останнє радісне для нас, партійної еліти, літо, коли на терасі нашої дачі на березі Чорного моря ми перечитували працю Йосипа Сталіна

«Марксизм і проблеми мовознавства» (як на мене, вона краща за «Економічні проблеми соціалізму в СРСР»). Я просив би спалили радше мої книжки, ніж людину.