Навіщо читати

Читати, щоб не читати (біографії)

Один критик сказав мені про Ремі де Ґурмона[115] (1858–1915): «Це неясний автор». Неясність відносна. Наприклад, порівняно з тим критиком він відомий значно більше. Якщо судити за широким загалом, то він може складатися з дуже чарівних невігласів. Хтось, хто становить його частину (хтось важливий, хоча широкий загал не має нічого спільного з соціальним статусом, широкий загал — це люди, які читають менше п’яти книжок на рік), сказав мені якнайнаївніше в світі: «То що? Пруст був гомосексуалом?». Можливо, люди читають біографії саме для того, щоб не читати книжки.

Я читаю біографію хорошого англійського автора, фрази в ній одна одної невправніші. Така доля людей, які пишуть добре: про їхнє життя розповідають люди, які пишуть погано. Це повертає їх до порядку.

Саме тому англійці, які так переймаються мистецтвом і літературою, обожнюють біографії. Скидається на те, що біографії пояснюють.

Або для того, щоб сказати собі, що письменники такі, як усі люди. Чи спробувати проникнути в таємницю творчості, хоча для цього таких книжок завжди недостатньо. Біографія нездатна вловити момент благодаті, що настає, коли твір митцеві вдається, так само як наш дух не проявляється на рентгені. Певним чином біографії є сховками таємниці.