Навіщо читати

Читати, щоб бути проартикульованим

Закінчивши читати, читач не може знову стати непорочним, як зітертий файл. Він сам наповнюється фразами, а яке зачарування він відчуває! Це немов майоріючі на вітрі стрічки, за якими він помчить на край світу. Будучи підлітком, я колихався в гамаку однієї з поезій Гейне: «Ich weiss nicht was soll es bedeuten, dass ich so traurig bin»[14]. Так авжеж, звісно, це «Лорелея», я не знаю, що може означати той смуток, що мене охопив, я її повторював і повторював, а повторюючи, п’янів від того, що знайшов таке чудове вбрання для відчутого мною смутку, і не вважав, що мені неприємно його відчувати. В тому, що ми читаємо, ми вибираємо вбрання для своїх відчуттів, слова для наших мовчазних уст, красномовство для наших пустопорожніх думок.

У цьому віці було небагато фраз, які вразили б мене більше, ніж фраза Просперо з «Бурі» (ІV, 1): «We are such stuff as dreams are made on», ми наче та тканина, з якої зроблено наші мрії, («We are such stuff / As dreams are made on, and our little life / Is rounded with a sleep» …і наше маленьке життя / позначене сном). Я скрізь її писав, повторював, намагався збагнути зміст, який мене осяяв. А ще оця в Бальзака: «Нюанс, ворог тонкощів». Я натрапив на неї, гортаючи книжку кишенькового формату, оскільки влітку працював у книгарні. Дурко, я закрив книжку й поставив її на полицю. Через дві хвилини я двадцять днів поспіль марно шукав цю фразу в книжці. Можу навіть сказати: двадцять років, бо так її і не знайшов, до того ж я забув, який твір Бальзака це був. О, марево, чи повернешся ти колись увечері, щоб усміхнутися мені в одній з його книг? І якраз у цю мить, навіть не дочитавши її до кінця, я згасну.