Навіщо читати

Читати задля парі

За 6,99 євро, які видаються мені зависокою ціною за книжку Жерара де Вільє, зауважив я кіоскерові, якому глибоко на це плювати, я купив останній SAS «Червоний Ліван». Такий собі читацький покер. Щоб подивитися. Початок непоганий: стрімкість. вульгарна енергія (вульгарна, але енергійна); цього вистачає лише на чотирнадцять сторінок, якраз на перший розділ, а далі все втягується в нікчемні діалоги. Ніхто ніяк не скаже цьому ледащу, що наявна в нього дрібка таланту виявляється саме в описах. Вони зневажливі й не відображають захопленої душі, але є бодай це. Ось два приклади, на які я натрапив на п’ятдесяти прочитаних мною сторінках: «Принц (саудівський) глянув на купку золота й діамантів, яка слугувала йому годинником» та між двома репліками: «Ангел пролетів і, злякавшись, утік». Автор настільки свідомий, що написане на сторінці 42, ми без змін знаходимо на сторінці 47. Що ж до всього іншого, то найтотальніший дух серйозності губить ці книжки ще більше, ніж інші. Я беру томик Бальзака, куплений в якусь поїздку рік чи два тому, який я ні разу не взяв із собою. І одразу ж двадцять записів-закорючок на полях і на форзаці. Цікавими бувають лише великі книжки.