Навіщо читати

Читати, щоб дізнатися, що читання не поліпшує

Завдяки мирному, зосередженому, відстороненому виразу обличчя видається немов би читач перебуває в іншій країні. Так воно і є. Порівняно з епілепсією відеоігор, до яких ми також виявляємо схильність, зосередженість, скажімо, менше кидається в очі. Самозаглиблення може бути й у жорстокості. Великі злочини задумувались у спокої. Спогад про гру «Монополія». У 14 чи 15 років, після сесії рідкісної жорстокості, хоча й без криків, я вирішив більше в неї не грати. Думати про те, що ігри у війну породжують більше жорстокості, ніж зрізання троянд, наївно. Будь-яка гра може вилитись у жорстокість. Через поняття дитинства, яке до нього прив’язане, і його ретроспективну ідеалізацію (звісно, через ностальгію за єдиним періодом життя, коли згідно зі звичаєвим правом можна бути безвідповідальним) — слово «гра» приховує те, що жорстокість присутня в людині, а не в грі чи читанні. Те, що я кажу тут, я колись висловив публічно у присутності помічника генерального прокурора Паризького апеляційного суду, чоловіка радше правих поглядів, якого щиро обурило почуте. Він обурився публічно, не виявляючи надміру злої волі, що заполонює людей правосуддя, тільки-но вони звертаються до аудиторії, та з відносно незначною долею театральних поривань, за які представники судової влади докоряють адвокатам. «Та що ви, месьє!.. Ви наважуєтесь оспорювати цивілізаційну роль читання…» тощо. Пізніше помічник генерального прокурора скромно вихвалявся, що цивілізованою людиною він став лише завдяки книжкам. Саме завдяки цьому він одразу ж зміг підписатися під словами телевізійного хроніста-екстреміста, який вмістив їх у книжці. Саме цивілізованість завдяки читанню дала його співбратові імперському адвокатові Пінару[53] виголосити звинувачувальну промову проти Ґустава Флобера у лютому 1857 р., а за півроку — проти Шарля Бодлера й домогтися їх засудження виправним судом Парижа. Ось так цивілізована завдяки читанню людина знищила дві найбільш значущі книжки ХІХ ст.

«Квіти зла» та «Мадам Боварі». Позуюче дитя, яке читає, поклавши руку на стегно, — це (припустимо) Цицерон, який демонструє, що читання не заважає нахабному читачеві служити владі, та що там, стати нею, адже Цицерон виконував обов’язки консула. Читання цивілізує настільки, що босняк Гаврило Принсип, який убив ерцгерцога Франца-Фердинанда в Сараєво у 1914 р.[54], вважав, що дотримується демократичного уроку Волта Вітмена, якого він читав із великим захопленням. Читання цивілізує настільки, що Марк Девид Чепмен, чоловік, який у 1980 р. вбив (пострілом у спину) Джона Леннона, коли той виходив із «Дакоти» в Нью-Йорку, возив із собою найневиннішу у світі книжку, «Ловця у житі» Дж. Д. Селінджера, на якій написав: «This is my statement» (Це моя декларація), підписавшись «Голден Колфілд» (ім’я героя). Що більше я читаю, то менше в мене впевненості в тому, що я цивілізована людина. Читання великих авторів показує мені, що я завжди залишався варваром, неуком, нікчемою з нікчем і ніхто не вважає, що я собі лещу. Мені бракує внутрішнього спокою, читання його мені не принесло. Я не звинувачую в цьому книжки.