Навіщо читати

Читати, щоб змінити час

Речення, пов’язані з часом, у романі відлунюють нудьгою. «Він шукав кілька годин поспіль…». Читач їх пропускає. Досить часто вистачає «Він шукав». «Кілька годин поспіль» потрібні лише тоді, коли хочуть створити враження ледве чи не вічності. Час описаний тягнеться значно довше, ніж пережитий.

Неправильна пунктуація чи непотрібний повтор — і розум ширяє десь у хмарах. Потрібна якась неймовірна майстерність, щоб утримати увагу читача. Довкола стільки набагато цікавішого, скажімо, метелик, що пурхає. Залишилося лише стати тим метеликом. Чи слоном. Зрештою, чимось іншим, ніж так званим танцівником, який виконує фігури і паралізований судорогами витягнувся на боці на землі і, як комаха, ворушить пальцями. Ось що таке стиліст. Це також досить гарно.

Перевага незначної пунктуації. Пунктуація — це пояснення. Мені ж не лише двокрапка, а й сама кома, й пояснення видаються зайвими і дратують: або читач розуміє все сам і навіть отримує від цього задоволення, або ж не розуміє, а значить, і він, і автор не створені один для одного.

Коли читають, убивають час. Не в розумінні «провести час», так буває тоді, коли читають, позіхаючи, щоб якось зайняти післяобідню пору на природі; ні, так буває, коли читають щось серйозне, коли під час читання ви повністю поглинуті книжкою. Таке читання створює враження, що часу більше не існує. І навіть з’являється невиразне відчуття вічності. Ось чому читачі, які відклали книжку, скидаються на підводних пірнальників: у них непроникний погляд і заповільнене дихання. Минає якийсь час, доки вони повертаються в реальний час. Ось чому великим читачам здається, що вони завжди молоді. Їхній розклад часу, тобто час, використаний для чогось іншого, ніж для підпорядкування часові загальному, впливав на них інакше. Навіть у сто років вони вмирають молодими. Читання кожної книжки — це пірнання у прохолодну ванну, момент, коли перемога над часом не така вже й ілюзорна.