Навіщо читати

Читати класиків

Ми охоче плутаємо слова «класичний» і «пантофля». Класики далеко не обивателі, вони революціонери. Погляньте на Малерба[112] й Буало[113] — цих великих теоретиків-практиків класицизму ХVІ і ХVІІ ст. Вони витрачають свій час на руйнування того, що їм передувало. Чи це злочин? Ні, відмова від участі. Класики — це маніяки, яких дратує невпорядкованість. Ось чому вони стають реакціонерами: життя не є впорядкованим. Вони ж хочуть, щоб усе, як вулиця Ріволі, було рівномірним рядом аркад, або як Акрополь. Тоді як ніщо не є подібним до Акрополю, хіба що сам Акрополь. Життя за своєю природою барокове. Великий класик Людовик ХІV звелів зруйнувати Вандомську площу, щоб на її місці збудувати іншу. Гарнішу. Це резон проти консерватизму. Дивує лишень, що він не зруйнував частину Версалю, яку збудував його батько. Бо це його батько. Впорядковане успадкування. Класичне. Вулиця Ріволі — це первородство за кров’ю. Англійський поет Т.Е. Х’юм (1883–1917, загинув від осколка снаряда на фландрійському фронті) казав: кожні десять років треба руйнувати якийсь музей. Х’юм був правим неокласиком, першим муляжем того, ким кількома роками пізніше стане Т.С. Еліот. Патрік Маргінес, який видав один його твір, розповідає, що у відповідь на докори поліцейського Х’юм, який мочився на стіну, відповів: «Чи ви усвідомлюєте, що розмовляєте з представником середнього класу?». Це був дотеп, але Х’юм відчував також автентичну гордість від належності до цього зганьбленого класу в Англії, що становило там колосальну проблему. Патрік: «Як добрий англійський поліцейський той мав би сказати: «Перепрошую, сер»». Бароково налаштовані особи, які не дотримуються порядку й підтримують безладдя, консервативніші за класиків. Чи, скажімо, стриманіші, бо консерватори — це щось неможливе, вони надто великі прихильники руху, вони сам рух. Бароко — це вітер. У гарному розумінні терміна. Вітер, застиглий у мармурі. Прихильникам бароко вдається зупинити вітер.