Послухай мене

21

Вони сиділи в кав’ярні в центрі Вотервілля за двадцять хвилин їзди від оселі покійної Елоїзи Крейтон. Через проливні дощі більшість людей не виходила з дому, і єдиний інший столик займала пара, надто занурена у свої смартфони, щоб звертати увагу навіть одне на одного, не те що на когось іще. На вулиці гримів грім і періщив дощ, але всередині був лише звук тихої розмови та шипіння капучинатору.

— Я ніколи не переставав думати про цю справу, навіть усі ці роки пізніше, -- сказав Тібодо. — Я не був у ній слідчим, але в той конкретний час мого життя вона дуже мене зачепила через зникнення цієї дівчинки Лілі. Їй було лише три рочки, коли вона зникла, і я весь час думав, через що вона могла пройти того вечора. Чи бачила вона, що сталося з її мамою? Чи був убивця тим, кого вона знала, кому, можливо, навіть довіряла? Моїй доньці був тоді рік, і я думав, як би я почувався, якби її викрали. Якби я не знав, чи жива вона ще. Чотири роки тому, коли я почав працювати у відділі розслідування тяжких злочинів, Ден Трембле саме вийшов у відставку, тож я дістав його нерозкриті справи і передивився матеріали щодо вбивства Елоїзи Крейтон. Тека, яку я вам дав, містить копії його записів та допитів, і я ще надішлю вам емейлом звіт про розтин. Я знову і знову вивчав цю справу і постійно доходив того самого висновку, що й Трембле. Це зробив її колишній чоловік. Це мав бути він.

Джейн погортала матеріали допитів.

— Інших можливих підозрюваних не було?

— Трембле не обійшов увагою нікого, хто хоч якось контактував із жертвою. І під кінець він усе ще вважав, що це її колишній чоловік Джеймс. Їхнє розлучення було радше схоже на важку, затяжну бійку. По правді кажучи, їхній шлюб здавався приреченим з самого початку. Вона була викладачка, він — музикант, і не дуже успішний. Грав на гітарі у нічних барах і на пів ставки вів уроки музики в бангорській школі. Це, мабуть, був той випадок, коли протилежності притягуються. Жінки завжди, схоже, западають на неохайних музикантів.

— Справді? — ощетинилася Джейн.

— Це ви мені скажіть.

— Мене, наприклад, ніколи не тягнуло до музикантів.

— Ну, багатьох панянок, схоже, тягне. Можливо, вся річ у загадковості поганого хлопця. Хай там як, у Крейтонів це тривало недовго. Вони були одружені чотири роки, а потім вона подала на розлучення. Вони билися за все — меблі, банківський рахунок, дитину. Нарешті погодились поділити опіку над їхньою трирічною донькою, але навіть тоді майже не розмовляли одне з одним. Тож можна зрозуміти, чому він був у Трембле підозрюваний номер один. Особливо з огляду на те, що той, хто вбив матір, забрав також дитину.

— Яких іще можливих підозрюваних розглядав Трембле?

— Жертва викладала в Колбі в чотирьох групах на семестр, тож на думку спадали її студенти. Вона могла розлютити когось із них поганою оцінкою. Могла стати об’єктом одержимості когось із них. Вона була приваблива жінка, на той час без жодного чоловіка в її житті, як усі знали. За тиждень до вбивства вона влаштувала у своєму будинку прийом із сиром та вином для кількох десятків своїх студентів-старшокурсників, тож вони знали, де вона живе, а також план будинку. — Він помовчав. — І того вечора вони могли бачити також її маленьку донечку.

— Ви казали, її звали Лілі? — спитав Фрост.

— Так.

— Ви ніколи не розглядали можливість, що ціллю була не матір? Що, можливо, справжнім призом була дитина?

Тібодо кивнув.

— Так, і ця дівчинка була гарненька, мов янголятко. Довге біляве волосся, як і в її мами. Трембле гадав, що хтось міг побачити Лілі десь у містечку і захотіти її собі. Що вбивство матері могло бути просто випадковим — викраденням дитини, яке пішло не за планом.

— Хто піклувався про Лілі, поки її мама викладала в коледжі? — спитала Джейн.

— Вона відвідувала приватний дитсадок. Ним керує місцева жінка, і з нею було абсолютно все чисто. Сорок п’ять років, усе життя прожила у Вотервіллі.

— Ви так кажете, наче це — ознака чистоти, — сказала Джейн. — Бути місцевим.

— У певному сенсі так і є. Коли ростеш у маленькому містечку, ти завжди під збільшувальним склом. Усі знають, хто ти і що ти. Тож ні, це була не пані з дитсадка. Трембле також розглядав можливість, що це був хтось не з містечка, хтось проїжджий. Побачив гарненьку дівчинку, вирішив її в викрасти і в процесі вбив маму.

— А чи не помітили б тут чужинця одразу? — спитав Фрост.

— Це зараз у містечку тихо, але почекайте до вересня, коли в Колбі та іншому місцевому коледжі почнуться заняття. Дві тисячі приїжджих студентів, плюс усі ці туристи, що приїжджають сюди помилуватися осінніми кольорами. Ніколи не знаєш, який збоченець може затесатися в такому натовпі. Тож так, це міг бути чужинець. Хтось, хто прийшов по дівчинку і міг улаштувати гармидер. Мама почула крик дитини і спробувала його зупинити. Тож йому довелось її вбити.

— Чи знайшли щось корисне криміналісти? — спитала Джейн.

— Відбитків пальців море, але ж вона тоді влаштовувала цей прийом для своїх студентів за кілька днів до того, як її вбили. А кількома тижнями раніше в її будинку працювали робітники, що ремонтували кухню. Тесля, сантехнік, електрик. Плюс скрізь були відбитки колишнього чоловіка.

— Тож ми знову повертаємось до Джеймса Крейтона.

— Він усе ще мав ключ від будинку, а отже, доступ. А також мотив. І не мав жодного алібі на ту ніч, коли вбили його колишню дружину.

— Де, за його словами, він був тієї ночі?

— У морі на заливі Пенобскот. Він має занедбаного маленького вітрильного човна, і стверджував, що всі вихідні спав на борту. Авжеж, жодних свідків.

— Звісно.

— А ще там була кров.

Джейн насторожилася.

— Яка кров?

Сліди крові на дошках підлоги в коридорі нагорі. За якийсь метр від того місця, де знайшли жертву.

— Кров колишнього чоловіка?

— Резус негативний, що відповідає Джеймсу Крейтону. Він стверджував, що та кров з’явилась там роком раніше, коли він порізався під час гоління.

— А він мав якісь свіжі ушкодження?

— Він мав напівзагоєний поріз на пальці і стверджував, що отримав його на своєму човні. На човні була кров, тож це нам не дуже допомогло. Його затримали на сорок вісім годин, поки обшукували його орендований будинок і цю посудину в пошуках дитини. Її волосся та відбитки пальців були, звісно, скрізь, але Лілі там не виявили. Позаяк дівчинка регулярно його відвідувала, всі ці сліди нічого не додали. Його мусили відпустити, але у мене він — усе ще підозрюваний номер один. — Тібодо подивився просто на Джейн. — Тепер поясніть мені, як Крейтон пов’язаний з вашою справою про вбивство.

— Ми сподівалися, що ви зможете нам це сказати, — сказала Джейн.

Тібодо похитав головою.

— Гадки не маю. Я навіть не знаю, де він зараз.

— Ви не слідкували за його переміщеннями?

— Минуло дев’ятнадцять років. Трембле весь час сподівався, що одного дня зможе довести, що це зробив Крейтон. Можливо, заговорить якийсь свідок чи ця людина зізнається. Або, Боже збав, знайдуть тіло дівчинки. Кілька років тому ми подумали, що справді знайшли її, коли в національному парку за тридцять кілометрів звідси виявили скелет.

— Дитини? — спитала Джейн.

— Так. Судячи зі стану, ці кістки лежали там уже давно, можливо, десятиліття чи більше, і належали маленькій дівчинці віком близько трьох років.

— Саме такій, як Лілі.

— Одразу після того, як знайшли ті кістки, я знову викликав Джеймса Крейтона на допит. Ледь не через м’ясорубку його пропустив. Я так сильно хотів посадити його за вбивство дитини, але потім ми отримали дані аналізу тих кісток, і вони не відповідали ані його ДНК, ані Елоїзи.

— Тоді чиї то були рештки?

— Вони досі не ідентифіковані. Просто кістки невідомої маленької дівчинки, залишеної в лісі. — Він похитав головою. — А я вже думав, що в біса взяв його.

— Що було з Крейтоном далі?

— Школа не хотіла, щоб він продовжував вести уроки музики, тож він втратив цей підробіток. І поїхав з міста в пошуках іншої роботи. Працював на заправці в Августі. У ресторані в південному Портленді.

Це пояснювало всі телефонні номери штату Мен в журналі дзвінків Софії Суарес. Вона намагалась знайти Джеймса Крейтона, робота за роботою. Заправка, ресторан. Чи контактувала вона з ним хоч раз? Чи належав той передплачений телефон, на який вона дзвонила, Крейтонові?

— Ми хочемо показати вам одне відео, — сказав Фрост, простягаючи Тібодо свій мобільний. — Це запис із камери спостереження на кладовищі в Бостоні. Якість тут не найкраща, але я пізніше надішлю вам файл, щоб ви могли подивитися його в себе на екрані.

— Що я маю там побачити?

— Ми сподіваємось, що ви впізнаєте цю людину.

Тібодо вивчив відео раз, потім прокрутив його знову під шипіння капучинатору на задньому план.

— Ця людина — Джеймс Крейтон? — запитав Фрост.

Тібодо скрушно зітхнув.

— Я не знаю.

— Чи може це бути він?

— Гадаю, так. Зріст здається відповідним, і колір волосся. Але якщо це він, то він дуже змінився, відколи я востаннє його бачив. Він втратив вагу, багато ваги. І трохи волосся також. — Тібодо віддав Фростові телефон. — Я б хотів бути більш впевненим, але це не дуже чітке відео.

— Маєте якесь уявлення, де він тепер? — спитала Джейн.

— Ні. Після того, як я не зміг його розколоти, він зник з мого поля зору. Бо він, ймовірно, знав, що я стежу за ним, чекаючи будь-якої нагоди, яку зможу використати, щоб кинути його за ґрати. Гаразд, можливо, я насправді його трохи переслідував, тож він мав причину мене уникати. Як я знаю, він усе ще десь тут, у Мені. Або може бути в будь-якій частині країни.

— І вбивати знову.

— Можливо. Але я не впевнений, що бачу зв’язок між убивством Елоїзи Крейтон та вашою справою в Бостоні.

— Зв’язок — Софія Суарес.

— Лише тому, що вона шукала Крейтона в ґуґлі?

— Навіщо вона його шукала, і чи знайшла вона його? Чи не тому вона врешті померла?

Тібодо невесело засміявся.

— Смерть через ґуґл. Це щось новеньке.

Якусь мить вони сиділи в тиші, всі троє обдумуючи це запитання. На іншому боці обідньої зали пара продовжувала дивитися у свої смартфони, байдужі до розмови детективів та одне одного. Потім двері кав’ярні розчахнулися, і дві жінки зайшли сховатися від грози, струшуючи краплі дощу зі своїх курток. Бариста радісно привітав їх обох на ім’я. У цьому містечку, де всі місцеві були, схоже, знайомі між собою, вбивство мало здаватись роботою чужинця.

От тільки не було.

— Як щодо інших підозрюваних? — спитала Джейн.

— Був один студент, що погрожував пані Крейтон, коли вона завалила його на екзамені. Був алкоголік, що жив неподалік. Щодо жодного з них слідство нічого не дало.

— Ви маєте перелік студентів, які завітали до пані Крейтон на прийом тижнем раніше?

— Він у матеріалах, які я вам дав. Деякі зі студентів мали алібі на ніч убивства. Деякі ні.

— А як щодо робітників, що ремонтували їй кухню? — спитав Фрост.

— Троє хлопців. Їхні імена теж у цій теці. Вони знали, як потрапити до будинку, а їхні відбитки пальців були на задніх дверях та по всій кухні. Вони бачили маленьку дівчинку, поки робили ремонт, тож природно, що Трембле говорив з ними.

Джейн знайшла у матеріалах справи записи розмов з робітниками. Скотт Костянтин. Брюс Флеґлер. Байрон Барбер. Нові імена на додачу до їхнього дедалі більшого переліку можливих підозрюваних.

— Хтось із цих хлопців має кримінальне минуле?

— Дрібниці. Водіння в нетверезому стані, домашнє насильство. Але всі троє стверджували, що в ніч убивства були вдома, і їхні дружини чи дівчата за них ручалися. Двоє з них поїхали зі штату, і я гадки не маю, де вони. Байрон Барбер усе ще живе в містечку і все ще ремонтує кухні.

Джейн знайшла фото Елоїзи та Лілі Крейтон, матері і доньки, що сяяли на камеру з-під розкидистого дуба. Обидві були білошкірі та солом’яноволосі і вдягнені в однакові літні сукні з рожевими пасками. Було боляче бачити, якими щасливими вони видавалися разом. Джейн подумала про власну доньку Реджину і їхні великодні фото. На них не було однакових гарненьких весняних суконь, бо Реджина була з тих чотирирічних, що віддають перевагу комбінезонам, але, як і Крейтони, вони також позували під деревом з такими самими щасливими усмішками. Джейн перегорнула світлину і побачила, що її зробили п’ятнадцятого червня.

Через чотири місяці Елоїза Крейтон була мертва.

— Тепер ви розумієте, чому ця справа не давала мені спокою, — сказав Тібодо. — Ці обличчя. Ці усмішки. Я постійно думав про власну доньку.

— Як і я, — м’яко сказала Джейн.

Тібодо подивився на свій годинник.

— Перепрошую, що вже йду, але в мене зустріч. Більша частина того, що вам потрібно, має бути серед цих матеріалів, і я надішлю вам емейлом усе, що маю ще. Якщо розкриєте свою справу, подзвоніть мені. Мені страшенно цікаво, що пов’язує ці вбивства. — Він встав. — Якщо їх узагалі щось пов’язує.