Послухай мене

22

— На підставі того, що я прочитала у звіті про розтин Елоїзи Крейтон, — сказала Мора, — навряд чи можна побачити багато подібностей між цими двома вбивствами. Це змушує мене думати, що ви маєте справу не з одним і тим самим убивцею.

Джейн дивилася, як Мора мила руки у раковині моргу, на вигляд абсолютно байдужа до смороду після розтину, який вона щойно завершила. Джейн стояла біля дверей, затуляючи носа ліктем, але цей запах уже проник у її ніздрі, легені. Навіть якщо скинути одяг і прийняти душ, вона б не змогла стерти його з пам’яті.

— Що ти в біса там таке зараз різала? Смердить, мов із каналізації.

— Жінка, вісімдесят вісім років, жила сама. Пролежала вісім днів у теплому приміщенні, перш ніж її знайшли. — Мора закрила воду і потягнулася по паперовий рушник, щоб висушити руки. — Дуже сумна, але абсолютно природна смерть.

— Може, підемо звідси? Мені потрібно трохи свіжого повітря.

— Залюбки. — Мора кинула рушник у сміттєвий бак. — Ходімо надвір.

На вечір обіцяли ще одну грозу, і над містом уже нависали низькі темні хмари. Повітря було густим та вологим, і Джейн уже відчувала в ньому черговий дощ. Вони сиділи на лавці позаду будівлі, обличчям до тунелю, де бетон підсилював гуркіт транспорту. Краєвид був аж ніяк не привабливий і повітря наповнювали автомобільні вихлопи, але принаймні вони не смерділи смертю. Цього з них обох на сьогодні було вже досить.

— Я хочу, щоб це був один і той самий убивця, — сказала Джейн. — Це б набагато спростило справу. Мені б тоді потрібно було лише знайти Джеймса Крейтона.

— Поліція Мену так і не довела однозначно, що це він убив свою колишню дружину.

— Детектив Тібодо абсолютно переконаний, що це зробив він. А якщо Крейтон убив одну жінку...

— Це зовсім не означає, що він убив другу.

— Але там були подібності. До обох вдерлися в будинок. І обох жертв, схоже, заскочили зненацька.

— Якщо це той самий убивця, вій змінив свій спосіб дії. Софію забили молотком — ефективне й відсторонене вбивство. Елоїзу Крейтон задушили в коридорі другого поверху. Це дуже особистий, дуже інтимний спосіб убити когось. Він потребує сили та контакту шкіра до шкіри, достатньо близького, щоб убивця відчув її зусилля, останні конвульсії тіла.

— Ти хочеш сказати, це був хтось, хто її знав.

— Це не відкидає й незнайомця. Можливо, це був хтось, змушений скористатись власними руками, бо не мав тоді при собі нічого іншого.

— Джеймс мав мотив. Вони з колишньою дружиною боролися за опіку над дитиною.

— Якщо це зробив він, то де дитина? Навіщо йому було її вбивати?

— Ти ж знаєш, як думають деякі колишні. «Якщо я не можу її мати, ніхто не матиме». Тіло Ліні ще просто не знайшли, і це була його кров у коридорі нагорі.

Мора кивнула.

— Я бачила цю деталь у звіті: негативна.

— Його група крові. І він мав свіжий поріз на пальці.

— Який він міг пояснити. Плюс поліція знайшла кров на його човні, де він сказав, що поранився.

— Доволі зручно.

— Усе це поки що притягнуте за вуха, Джейн. Подумай про те, в чому ці справи несхожі. Одній жертві було за тридцять, другій — за п’ятдесят. Вони жили в різних містах, різних штатах. І перше вбивство було дев’ятнадцять років тому.

— Дев’ятнадцять років тому Софія працювала медсестрою в Мені. Про вбивство Елоїзи Крейтон писали всі місцеві газети, тож Софія, мабуть, чула про нього в той час.

— Чому ж вона згадала про нього зараз? Через майже два десятиліття? — спитала Мора.

— Саме це я й маю вияснити. — Джейн подивилася на окраєць сірого неба над головою. Глибоко подихала, щоб вимити смердюче повітря з легень. Якусь мить вони сиділи мовчки, слухаючи, як клацає кришка каналізаційного люка, коли по ній проїжджали машини.

— Можливо, вона щойно наштовхнулася на щось. Почула якусь розмову, прочитала новину, — припустила Мора. — Це нагадало їй про те старе вбивство, і цікавість підштовхнула її до інтернету.

— Там була ще послідовність дат, Моро. На початку квітня вона починає свій онлайновий пошук Крейтона. Знаходить його стару адресу і надсилає йому листа. Через місяць вона отримує емейл від людини, яка просить її подзвонити на передплачений телефон Це мав бути його телефон. Джеймса Крейтона.

— Можливо також, що це не його телефон, і смерть Софії ніяк не пов’язана з убивством Елоїзи Крейтон.

— Тоді чому вона шукала його онлайн? — спитала Джейн.

— Люди шукають в інтернеті багато чого. Якби я показала тобі свою нещодавню історію пошуку, ти була б здивована.

— Дай вгадаю. Щось пов’язане з трупами.

— Ти справді думаєш, що я тільки про них і думаю?

— Це, схоже, єдине, про що ми з тобою завжди говоримо.

— Пінгвіни.

— Що?

— Мій останній пошук у ґуґлі був про пінгвінів.

Джейн засміялась.

— Ага, гаразд. Здивувала. Чи можу я спитати, навіщо тобі пінгвіни?

— Я планую подорож до Антарктики.

— Поки всі інші у світі прямують на теплий пляж, ти обираєш айсберги. Типово.

— Пінгвіни дивовижні, Джейн.

— Так. Як і золоті рибки.

На ніс Джейн упала крапля дощу. Вона подивилася на мокрі цятки, що тепер вкривали землю, і вдихнула аромат вологої бруківки, запах міської грози.

— Мені час повертатись до роботи, — сказала Мора.

— Ти думаєш, я марную свій час, чи не так? Намагаючись пов’язати ці два вбивства.

— Не знаю, Джейн. Після всіх цих років роботи з тобою, я засвоїла одне: ніколи не сумніватись у твоїх інстинктах.

Але повернувшись за свій стіл після обіду, коли вона перечитувала матеріали справи Елоїзи Крейтон, Джейн гадала, чи не може це бути той один раз, коли інстинкти направили її у хибному напрямку. Мора мала рацію. Ці дві жертви, а також способи їх убивств дуже відрізнялися. Елоїза Крейтон була приваблива молода викладачка, що жила у сільській місцевості з маленькою донькою. Софія Суарес була середнього віку вдова, що жила сама зі своєю золотою рибкою в Бостоні. Крім статі та кінцевої долі, у них було мало спільного.

Вона відкрила звіт про розтин і вивчила фотографії Елоїзи Крейтон із моргу. Крім синців навколо шиї, її шкіра була бездоганна, а волосся — майже сріблястим під яскравими лампами моргу. Жодних слідів статевого насилля. На ній була нічна сорочка, в її ліжку спали, тож щось розбудило її вночі. Було це рипіння кроків? Може, її покликала донька? Щось змусило її встати з ліжка, відчинити двері й вийти в коридор. І там вона зіткнулася зі зловмисником. Можливо, він був здивований її раптовою появою і вбив її в паніці?

Джейн знову знайшла фото матері та доньки, обидві були такі біленькі, такі щасливі. Вона подумала про Реджину, уявила, як її маленька дівчинка зникає в пітьмі. «Що б я зробило, щоб знайти її? Що завгодно.

Все».

О п’ятій вечора Джейн усе ще була за своїм столом, усе ще переглядала матеріали Елоїзи Крейтон. Детектив Трембле, перший слідчий у цій справі, накопичив сотні документів, яким було тепер близько двох десятиліть. Вони могли не мати ніякого зв’язку з убивством Суарес, але всі ці телефонні дзвінки Софії до Мену, плюс пошуки інформації про Джеймса Крейтона змушували Джейн думати, що якийсь зв’язок тут все ж має бути. Фрост пішов пів години тому, і Джейн невдовзі мала забрати Реджину з дитсадку, але вона продовжувала просіювати записи та допити Трембле в пошуках якоїсь надзвичайно важливої деталі, яку пропустила першого разу. Деталі, що пов’яже Джеймса Крейтона з обома вбивствами.

Вона відкрила наступний документ у теці. Це був допит Тіма Хільєра, одного зі студентів, що завітав на прийом Елоїзи Крейтон із сиром та вином за тиждень до вбивства. Це був двадцятиоднорічний хлопець, старшокурсник із Медісона, штат Вісконсин, що після випуску сподівався вступити до медичної школи. Фото не було, але поліція штату взяла в нього відбитки пальців для виключення відомих. Хлопець не мав кримінального минулого, стверджував, що в ніч убивства був зі своєю дівчиною, і Трембле не вважав його підозрюваним. До його допиту було додано приписку, зроблену невдовзі після того, як детектив Тібодо не зміг розкрити справу.

«Доктор медицини Тім Хільєр зараз дерматолог із практикою в Медісоні, Вісконсин. Під час телефонної розмови він не згадав нічого нового і не надав додаткової інформації про смерть професорки Крейтон. Він одружений з колишньою однокурсницею з Колбі Ребеккою Еклі, яка теж була на прийомі професорки Крейтон (перехресне посилання на допит Еклі)».

Детектив Тібодо безумовно набагато полегшив завдання Джейн. Він відстежив нинішні адреси, роди занять і телефонні номери більшості студентів. Швидкий пошук онлайн сказав Джейн, що доктор Тім Хільєр усе ще активно практикує у Вісконсині. Їхні з дружиною Ребеккою відбитки пальців, узяті для виключення з числа підозрюваних під час розслідування дев’ятнадцять років тому, не фігурували в базі даних КОДІС. Кришталево чиста пара.

Джейн відклала папери Тіма Хільєра та Ребекки Еклі і перейшла до наступного допиту.

Прийом відвідали дев’ятнадцять студентів, і Тібодо допитав та відстежив потім кожного з них. Добрі детективи часто бодай трохи потерпають від обсесивно-компульсивного розладу; і тут явно був серйозний випадок, адже Тібодо вперто відстежив усіх, хто побував у будинку професорки Крейтон за тиждень до її вбивства. Він виявив, що двоє студентів уже померли, один від крововиливу в мозок, а інший — від падіння зі скелі у Швейцарії. Після випуску більшість поїхала зі штату Мен і розсіялася по містах по всьому світу. В районі Бостона тепер мешкав лише один: Ентоні Їлмаз, фінансовий радник інвестиційної компанії, з яким, ймовірно, було варто поговорити. Більшість студентів зробила карколомні кар’єри: лікар, прокурор, фінансовий консультант. Жоден не мав проблем із законом, і відбитки жодного з них не знаходили на якомусь іншому місці злочину.

Нарешті Джейн дійшла до матеріалів Джеймса Крейтона. Крім водіння в нетверезому стані у віці дев’ятнадцяти років та звинувачення в хуліганстві в дитинстві, ця людина не мала кримінального минулого і жодної історії насильства, але вони з його колишньою дружиною вели непримириму битву за опіку над трирічною Лілі. Елоїзі нещодавно запропонували посаду в Орегонському університеті, що означало перевезти дитину за п’ять тисяч кілометрів від батька. Спілкування між протиборчими адвокатами стало ще злостивішим.

«Він сказав мені, що я пошкодую, якщо заберу її від нього — зазначила Елоїза у своїх показах. — Я розцінила це як погрозу. Тому я не думаю, що його права відвідання слід продовжити».

І саме тому Трембле націлився на Джеймса як убивцю. Ця людина мала мотив, мала доступ і не мала алібі. Сліди його крові знайшли в коридорі біля тіла колишньої дружини. Він явно був підозрюваний номер один, але ніколи не намагався втекти зі штату Мен. Навіть попри те, що це вбивство отруїло його репутацію, навіть попри те, що сусіди його уникали, а поліція постійно топталася на його задньому дворі в пошуках решток Лілі, він не втік зі свого дому — не спочатку. Це потім батьки зі школи почали скаржитися, що вчитель музики їхніх дітей може бути вбивцею; він втратив своє місце і мусив пройти крізь низку безнадійних підробітків, жоден із яких не тривав довго. Хто візьме тебе на роботу, якщо поліція продовжує ритися в твоєму минулому, стежити та переслідувати тебе?

Задзвонив її мобільний. Вона подивилася на ім’я абонента. Поліція Ревіра.

— Детектив Ріццолі, — відповіла вона.

— Це детектив Салдана, поліція Ревіра.

— Добрий день. Що я можу для вас зробити?

— Для початку можете поговорити з вашою мамою, Анджелою.

Джейн зітхнула.

— Що вона накоїла цього разу?

— Слухайте, я розумію, що все це почалося з добрими намірами, всі її дзвінки щодо Трішії Теллі. Яка, до речі, знайшлася жива та здорова. Це була просто типова підліткова сварка з її батьками.

— Перепрошую за ті дзвінки. Коли мама увіб’є собі щось в голову, вона з цим носиться. І носиться. «І носиться».

— З цим було все гаразд. Це був просто вияв сусідської небайдужості, і ми цінуємо, що вона тримала нас у курсі. Але це вже заходить надто далеко. Вона має перестати дзвонити нам щодо своїх сусідів.

— Тієї пари через вулицю?

— Так.

— Вона розповіла мені, що той чоловік носить приховану зброю. В мене не було часу перевірити його дозвіл, але...

— Не переймайтеся. Просто скажіть їй перестати дзвонити щодо них.

— Вони що, поскаржились?

— Вони добре знають про її інтерес до них.

— І що, пахне обмежувальним судовим розпорядженням?

— Вона має перестати звертати на них увагу. Це важливо, тож поговоріть з нею. Буду вам дуже вдячний.

Джейн замовкла, збентежена тим, що залишилося несказаним. Вона тихо спитала:

— Не хочете розповісти мені, що там з тими сусідами?

— Не цього разу.

— А коли, потім?

— Я вам повідомлю, — сказав детектив Салдана і відключився.