Щоденник однієї зради

24

Марія Дукарелі притьмом примчала на острів з Атен. Корабель зробив зупинку в Наксосі, а звідти пішов прямо на Куфонисі, причаливши пополудні до Пано Куфонисі, більшої частини двох, об’єднаних однією назвою, острівців. Вона притягла з собою величезну валізу на коліщатках, яка була ознакою того, що її господиня не має наміру швидко вшиватися з острова. Дукареліс не чекав її, а вона не попередила його про прибуття; ось чому несподіванка не є жаданою гостею не лише у військових штабах, але й у взаєминах між парою.

Дукареліс зі своєю чоловічою ватагою чи, краще казати, піратською зграєю, почув шум двигуна ще в таверні кира Анестиса. Вони наставили вухо, вслухаючись у нього. Андреас із подивом промовив: «Кого це чорти несуть сюди на край світу?» Сьогоднішнє меню пропонувало тушковану з картоплею козлятину-пататато, трубочки-піти з рисовою начинкою, грецький салат і домашній сир-ксиномізитра з кислого молока. Усі наче вовки накинулися на страви. Лише Макіс, жертва любовної зради, вражений у саме серце їв без охоти. Мов чужинець за дружнім столом він проживав свій Страсний Четвер і Тайну Вечерю. А так застільна атмосфера була веселою. Була субота й вони нарешті могли відпочити, крім того, уся неділя цілком належала їм. Тиранія Дукареліса ослабла на деякий час. Вони роздивлялися острів’ян, які потяглися до порту. Прибуття корабля на цій закинутій лінії сполучень було справжньою подією, схожою на манну небесну. Хтось проґавивши початок, мчав чимдуж, щоб не пропустити все дійство. Чекали своїх, що розлетілися світом (більшість прибувала все ж із Атен) і тепер поверталися на літо в рідні краї. Хтось мав отримати пакунки, пакети, товари, відповіді, запевнення та спростування. Мандрівники зі своїми клумаками, упріваючи від спеки, на смерть втомлені, вивалювалися з корабля й починали брести вулицею. Вони скидалися на шереги бійців, що після бою вертаються з першої лінії оборони.

Марія Дукарелі почала сипати питаннями праворуч-ліворуч і зрештою знайшла чоловіка в таверні кира Анестиса. Дукареліс підвів очі в ту саму мить, коли безуспішно намагався в тарілці підчепити виделкою шматочок їжі, і — ось тобі на! — побачив її у дверях, осяяну сонячним промінням. Йому на якийсь мент видалося, що він бачить перед собою якесь видіння, щось ідеальне, видобуте з неочікуваної реакції мозку. Вона мала втомлений вигляд, подорож видавалася складна, у шлунку було неспокійно через хитавицю, на дворі стояв серпень, значить, море лихоманили пасатні вітри.

Дукареліс зблід, у нього пересохло в горлі. Спробував приховати розпуку, яку відчув у душі. Він кинув виделку й подався до неї, раз... два, раз... два, ледь не потягнувши за собою скатертину з усіма наїдками та напоями. Розцілував її в щоки, уже посміхаючись, кров повернулася йому до обличчя. Схопив валізу й повів посадити поряд із собою.

— Як ти тут опинилася?

— Я ж сказала, що приготувала тобі сюрприз. Сподіваюся, він тобі сподобався?

— Та що ти каже говориш? Звісно, сподобався!

Він кинувся опікуватися нею. Покликав кира Анестиса, пане професоре, і попросив принести ще один набір тарілок та приборів.

Вона спершу поводилася холодно, але згодом полагіднішала, особливо коли перед нею опинилася тарілка з паруючим пататато. Дукареліс по черзі відрекомендував своїх співробітників. Ті підхоплювалися, наче були на огляді, що проводив головнокомандувач (Струн-ко!), якому закортіло дізнатися про стан зброї та спорядження. Коли черга дійшла до Антигони, та залишилася з безвиразним обличчям. Однак він весь час кидав на неї приховані погляди. Так би мовити, просвічував рентгеном її обличчя, ніс, рот, очі, волосся. Макіс зиркав навсібіч, його обличчя набуло недоброго виразу, потемнішало, мов хмара, що от-от готова пролитися дощем, крутився на стільці, наче щось заважало йому сидіти.

Марія Дукарелі похвалила страви кира Анестиса. «Судячи з вашої їжі, перше відчуття, отримане на острові, обіцяє чимало наступних принад».

На питання Ангелікі, нащо вона приїхала бозна-куди, Марія відповіла, що планує пробути на острові десь тиждень, плавати та засмагати; її чекає важка зима, багато не доведених до кінця справ, позови, суди... Крім того, хочеться подивитися, як відбуваються справжні розкопки? Вона ж стільки чула про все це від чоловіка.

— На жаль, ми вже відіслали Кассіопу до Німеччини, — повідомив їй Андоніс.

— Кассіопу?

— Угу, — пояснював той далі зі сміхом, — хіба вам пан професор не розповів? Ми дали знайденим останкам ім’я. Вона тепер Кассіопа.

Дукареліс сидів наче на голках і не знав, що робити. Чухав потилицю, дивився на стелю, чоло його креслила зморшка, яка глибшала й починала нагадувати розколину, що раптом утворилася в землі. Незабаром компанія почала розходитися по своїх справах — Віль-но! — церемонія огляду завершилася.

— Час сієсти! — сказав за всіх Андреас, а Андоніс по-наставницькому виправив його. — У нас у Греції це називають словом «рахат»!»

Той тоді нахилився до Мірто й прошепотів їй на вухо: «А нашого Шерлока оточили змії. Бачиш?» І кивнув головою в бік Марії Дукарелі.

Замовили каву й кир Анестис приніс її на підносі.

— Ви вперше в нас на острові? — спитав він Марію.

— Так!

— Гадаю, вам сподобається. У нас чисте море, спокійна атмосфера; тут можна відпочити. А пан Дукареліс знає цей острів як свої п’ять пальців. Він буде для вас найкращим гідом!

Вона подякувала йому за поради. Так, перед приїздом вона була переконана, що їй сподобається на острові. Вона помітила, що тут люди розкриваються мов бутони квітів, щирі та привітні.

— Так, привітні. Люди тут гарні! — з усмішкою погодився той.

Далі розмова не клеїлася. Кир Анестис ніяково покрутив у руках піднос, а потім повернувся на кухню. Її вразило його лагідне, сповнене довіри обличчя.

— Тут тобі не столиця, не порівнюй цих людей з атенянами, — втрутився й собі Дукареліс. Він витягнув люльку, прочистив її, уставив новий фільтр і набив ароматною сумішшю тютюну Берлі та Вірджинія з виразним відчуттям черешні й нотками ванілі. У кінці він перевірив ще раз щільність вмісту, потім креснув запальничку, підпаливши спершу цигарку дружині, потім — собі. Та заплющила очі й глибоко затяглася. Їй подобався аромат його тютюну, вона справді за ним скучила. Він усміхнувся. Той самий аромат чаївся в його одязі і йшов від його тіла. Вона знала його стільки років...

—Тож ти не дуже зрадів моїй появі? — вона блискавично метнула в нього запитання, намагаючись захопити зненацька.

— Чому ти таке кажеш? Просто все сталося вкрай несподівано?

— Ти побілів мов полотно, лишень побачив мене.

— Не кажи дурниць. Знову ці перебільшення на рівному місці. Я радий, що ти приїхала. Просто це створює додаткові обставини. У нас розкопки в розпалі, маємо встигнути до зазначених в угоді термінів, тож я не зможу багато часу приділяти тобі.

— У цьому річ? Я можу розважити себе сама, буду оглядати околиці, купатися. Я не стану для тебе тягарем.

— Тут нема що оглядати. Ти обійдеш острів за кілька годин. Але тут справді можна відпочити, розвіятися. Просто мій номер в пансіоні затісний для двох.

— Так це ж чудово! — вигукнула грайливо вона й підморгнула з натяком: — Не матимемо приводів лишатися наодинці...

Дукареліс відповів на це вимушеною усмішкою, але в його голові вирували інші думки. І коли опинився у своїй кімнаті, знову відчув напад паніки. Дружина почала розпаковувати речі, а він тим часом шмигнув у ванну кімнату. Він поглянув на своє обличчя в дзеркалі, на ту тінь, що мріяла далеко і в просторі, і в часі, немов увіковічена на старій, вицвілій світлині, з якої струменіла туга й печаль. Плеснув собі водою на обличчя, і раптом побачив, як його погляд тремтить на фоні віковічної незворушності світлини, намагаючись вирватися з миттєвого ув’язнення фотооб’єктивом. Хто на нього дивиться, Дукареліс власною персоною? Так, вирішив він після миттєвого відчуття сумніву. Ось побілені сивиною скроні, ось засмагла шкіра, карі очі. Це він і є! Потроху самовладання поверталося. Він повернувся до кімнати.

Дружина чекала його на розкладачці повністю оголеною. Жінки добре опанували такі витівки. З часу прародительки Єви вони перетворили збивання з пантелику на справжнє мистецтво. Жінкам подобається маніпулювати, а чоловікам ставати об’єктом маніпуляцій. Дукареліс пригадав Каліпсо, яка звабила Одіссея, заманивши в дальню печеру, поодаль від служниць і допитливих очей, на ложе обіймів та цілунків. Ось і ця жона захомутала його своїми хитрощами, поставивши перед вибором, визначеним наперед. Ось домогтися чого вона прагнула, перебуваючи за сотні кілометрів від нього. І Дукарелісу не лишалося нічого, як поступитися... раз-два, раз-два... Що тут скажеш; знаєш, мене неподалік чекає Антигона, мої серце й тіло тепер належать їй?

Після виконання подружніх обов’язків вони лежали спітнілі в обіймах. Усе пройшло не так і кепсько. Лише від копання долоні його загрублі, Марія скаржилася на дряпання. Вона розпалилася, не стримувала свою пристрасть, він просив її не кричати, їх можуть почути, і, зрештою, це нестримне крещендо потонуло в глухому стогоні завершення. Зараз у кімнаті стояла тиша. Вони дивилися в стелю, потім вона перехилилася й ніжно чоломкнула його у вуста. І закурила цигарку. Сказала, що тепер їй точно потрібен відпочинок, стільки часу в дорозі, гарно було б подрімати. Він сів на краєчку ліжка й підпер на мить чоло рукою. Ускочив же він у халепу й тепер не знав, чим усе це обернеться. Він постояв під крижаним душем, щоб прийти до тями, лишив дружині записку на комоді, схопив газети, які вона привезла з Пірея, і метнувся до кав’ярні біля марини для катерів. Забився в неї мов кріт, який пірнає в земні надра від найменшої небезпеки, чи заєць, що ховається у своїй норі, лише зачувши здалеку гарчання лютих хортів.