Щоденник однієї зради

39

Я побачив її здалеку і не міг повірити власним очам. Вона повільно пробиралася між скель. Порівнялася зі мною й пройшла повз, навіть не глянувши у мій бік, так наче мене й не було. Сумне обличчя, заплакані очі. Розпущене волосся вкривало плечі. Дивним було те, що вона зовсім не скидалася на доісторичну людину. Але якою має бути доісторична жінка? Певно, такою ж, як і жінки, яких ти бачиш на вулицях Панепістиміу та Академіас в центрі Атен, як ті, на кого ти натрапляєш у відділах товарів для жінок у торгівельних центрах. У неї були нафарбовані губи та полаковані нігті. Вона вдягла джинси та чорний топ, оперезавши себе широким поясом. У руці тримала шкіряну сумку.

Я покликав її на ім’я: Кассіопо! На мить здалося, що вона уповільнила крок, невідчутно швидше закліпали вії, але плечі та спина так і не здійснили поворот.

Мені здалося, що здалеку доноситься виття, схоже на вовче завивання. Над нею промайнула хижа тінь мисливського птаха. Вона продовжила йти, поспішаючи кудись, прямуючи явно до агрілійського кладовища.

Вони всі були поруч, сиділи гуртом, розташувавшись на піску. Нічна волога вкривала їхні тіла. Вони мовчки споглядали зоряне небо. Нарешті замовк навіть Андреас, його повністю полонило вчорашнє сновидіння. Проте зараз він не мав певності, чи справді то був сон?