Щоденник однієї зради

27

Дукареліс зрештою привів дружину й на місце розкопок. Та зі сміхом казала, що неодмінно має побачити на власні очі «місце злочину». Він умостився на каменюці, яка спершу видалася нестерпно розпеченою, але він вигляду не подав і почав розповідь. Перед ними розпростерся чарівний вид Порі, затоки із золотистими пляжами, навпроти якої темнів масив Аморгоса, а біля нього — Донуса, що, здавалося, у ту саму мить випірнув з морських глибин. На шляху додому вони спустилися на узбережжя, перевдяглися в плавки та поплавали. Потім довго лежали на піску. Вологе тіло дружини блищало й скидалося на біле сяйво, адже вкрите шаром одягу весь рік, лише зараз підставляло себе сонцю. На узбережжі вони були самі, їхня дихання тонуло в шумі хвиль та вітру. Певно, саме такими й були Гомерові береги[21]. Їй закортіло скинути з себе купальник, лишитися оголеною, щоб повністю відчути в собі первісну сутність людини, яка на цьому безлюдді скидає з себе машкару культури. Дукареліс, навпаки, занервував, скочив на ноги, роззираючись навкруги.

— Що ти робиш? Зовсім здуріла?

— Але тут же нема ні душі, — з вибачальним тоном відповіла вона, однак бажання злитися з первісним світом було зіпсоване. Вона пригорнулася до нього й провела рукою по грудях, помітивши, що й там волосся починає сивіти. Над ними промайнув сапсан і почав гасати в повітрі. На заході сонця вони рушили додому, лишаючи за собою нетривкі сліди на піску. На довколишніх дюнах, що збігали до моря, розцвіли панкрації.

— Знаєш, колись панкрації росли по всій Егеїді. Стародавні греки вважали їх символом довершеності. Ми називаємо їх морським крином, а біологія знає під назвою pancratium maritimum. Вони є на знаменитих давніх фресках, знайдених на Санторині, символізують пробудження весни.

Марія Дукарелі нахилилася й понюхала квітку. У неї був ніжний аромат. Дукарелісу дружина видалася схожою на збирачку панкрацій з тієї доісторичної фрески.