Щоденник однієї зради

26

Знову розгорнув газету. Руки зрадницьки тремтіли. Думки переплуталися, він уляпався, потрапив у тенета, а мав же передчуття, бачив, як на обрії згущуються хмари, його життя перетворилося на порохову бочку. Глянув на острів’ян, які сиділи за іншими столиками. Ніхто на нього не звертав уваги. Газета лежала розгорнутою, але рядки танцювали перед очима. Його огорнув морок і він не знав, що переживає зараз: драму чи комедію.

У такому стані його й знайшла дружина. Проходячи, вона чмокнула його в щічку й сіла навпроти, повертаючи Дукареліса назад у реальність. Він подумав, що дійсність наразі є кошмарнішою за будь-яке його нічне жахіття.

— Що з тобою знов? — спитала дружина.

— Нічого, просто задумався. Знаєш, усілякі виробничі напасті...

— Усе буде добре! — обнадійливо сказала вона.

Вона ожила після короткого сну, від блідості не залишилося й сліду, очі лагідно сяяли. Вона підфарбувалася, блакитні тіні і яскрава рожева помада.

— Кави? — запропонував він.

— Ні, я краще пройшлася б!

І ось вони вже прогулюються вуличками селища, на випускаючи одне одного з обіймів, як улітку роблять усі парочки. Марія Дукарелі із захопленням розглядала будинки в традиційному для острівної Греції стилі. Вона зупинилася біля однієї закинутої садиби. На її думку, це було неймовірно! Покошені балки, купи каміння, пташині гнізда в розколинах і дірках, які почали затягатися рослинністю... Колишня велич будинку ще більше проступала в його руїнах... Дукареліс розповів, як у колись споруджували стріху, як в’язали снопи з очерету, робили з фіди конструкції й присипали її землею.

— Фіди? — Це різновид ліванського кедру, що любить сухий морський клімат Кіклад. Колись усі острови були вкриті хвойними лісами. Спосіб, яким збудували ці будинки, — додав він, — не дуже відрізняється від того, яким користувалися в прадавні часи. Майже нічого не змінилося. Світ лишається незмінний.

— Якби хтось узявся та реставрував цю садибу... — мріяла вголос Марія. Її мрійливість викликала в нього посмішку.

Вона почала розпитувати про історію острова. Такий сценарій його влаштовував, він уникав таким чином емоційних рифів і пасток. Відтак розповів про Кофос Лімен античності, показав протоку між Куфонисі та Керосом. Навіть зараз може здатися, що звідти долинає плескіт весел, на які налягають веслярі, долу опустивши очі, ритмічно дихаючи[20]. Потім перейшов до римської епохи — «біля селища були знайдені руїни римської вілли», а в стіні одного будинку виявили уламок від статуї, яка була римською копією. Потім коротко пройшовся по візантійській добі, згадав окремий період латинського панування після падіння Константинополя в 1204 році, зрештою дійшовши до захоплення Кіклад османами в 1537. З того часу острів уподобали пірати, перетворивши його на форпост для своїх нападів. Навіть зараз флотилія рибальських човнів усіх типів, якими володіють місцеві, переважає за кількістю будь-який інший острів Егеїди. Яблуко падає біля яблуні!

— А чому ти не розповідаєш про останки... Кассіопи, ви ж так її називаєте?

— Тому що про неї небагато відомо. Ми чекаємо результатів експертизи в лабораторії...