Щоденник однієї зради

29

Буря налетіла неждано-негадано. За день до від’їзду Марії, на зворотному шляху від розкопок до селища, укриті порохом, вони повільно йшли, Антигона жестом затримала Дукареліса біля розлогої опунції. Коли решта віддалилася — те, що ми робимо, небезпечно — вона висмикнула з гранати чеку. Макіс погрожує, що викладе все перед його дружиною. Дукареліс чув гуркіт громовиць, бачив далекі блискавки на фоні неба, яке ще не затягли хмари. Інстинктивно він провів рукою по чолу; як можна було так уляпатися, але часу на роздуми не було, пане професоре, як постелиш, так і спатимеш. Він накинувся на Антигону.

— Це ти йому розпатякала?

— Я нікому ні про що не розпатякувала. Він бачив нас біля млина, а до того — уночі, коли ми зустрілися біля скель.

— Та ми були там не більше десяти хвилин. Звідки йому відомо, де ми зустрічаємося? Він стежить?

Вона безсило знизала плачами. Звідки їй знати?

Дукареліс побачив його спину в натовпі й уп’явся очима. Він рухався з усіма й раптом — обернувся, подивився йому в очі. Його погляд закарбував їх на віддалі, поруч одне з одним і нікого довкруж. Потім Макіс знов повернувся й продовжив свій шлях.

«А раптом він блефує? Може ж таке бути?» — гарячково думав Дукареліс, але час минав і його ілюзії розвіювалися. Песимістичні настрої наростали. А якщо він справді вирішив помститися? Чим живиться скривджене кохання, як не ненавистю?

Земля йшла йому з-під ніг. Він відчував себе човником в оскаженілому морі. Душу огорнув морок. Вибору не лишалося. Йому треба зібрати в кулак усю волю й самому розповісти дружині правду. Увесь зворотній шлях він, хапаючи ротом повітря, не спиняючись не на мить, готував свої слова.