Зелений Змій, або Алкогольні спогади

X

Так я заробив свої остроги — признаку дозрілого віку. Серед устричних піратів моє становище враз зміцніло. На мене дивилися, як на доброго товариша, не боягуза. З того часу, як я зробив певні висновки, сидячи на дошках Оклендського порту, я ніколи не дбав про гроші. Ніхто не називав мене тепер скнарою. Навпаки, я так легковажно ставився до грошей, що це стало причиною турбот та неприємності для близьких.

Так рішуче порвав я з ощадністю минулого, що навіть написав додому матері, щоб вона покликала сусідських хлопців та віддала їм мої колекції. Я ніколи не поцікавився дізнатися, кому з хлопців припала яка колекція. Я був тепер чоловік і геть розірвав усе, що мене єднало з віком хлопчачим.

Слава моя зростала. Коли по всьому порту відомо стало подію, як Француз-Франк намагався потопити мого шлюпа своєю шхуною, та як я, стоячи на палубі Резл Дезл з зарядженою двоцівкою в руках, стернив ногами та тримав правильно курс, як я примусив француза повернути колесо та піти геть, — увесь порт вирішив, що в мені, незважаючи на мою юність, щось є. А я все показував, що в мені є. Бувало, привезу на Резл Дезл таку силу-силенну устриць, як ні одне з суден, що мали тільки по двоє людей. Якось ми робили наскок у далекій Нижній Затоці, і тільки я єдиний повернувся ранком своїм судном до Спаржевих островів та заякорився там. Якось у четвер уночі ми наввипередки гнали до торгу, і я привіз Резл Дезл без стерна, але першим із усіх та зняв вершки з ранішньої торгівлі у п’ятницю. А то ще я проскочив із Верхньої Затоки під самим клівером тоді, як Скоті спалив головне вітрило. (Так, це був той Скоті, з яким ми пиячили на Айдлері. Ірландець заступив Павука на борту Резл Дезл, а Скоті, повернувшись, став на місце ірландця.)

Але мої подвиги на воді тільки почасти важили. Усе перевершило, давши мені прізвисько Принца Устричних Піратів, те, що я був добрий товариш на березі та сипав грішми, частуючи всіх напоями, мені ніколи й не снилося, що настане час, коли в Оклендському порту ті, хто спочатку обурювалися моїм невмілим поводженням з ними, вражатимуться та обурюватимуться моїми дикими вчинками.

Але завжди життя було зв’язане з пияцтвом. Салун був клубом для бідних людей, місцем для зборів. Ми призначали побачення в салуні. Святкували тут наші перемоги та оплакували невдачі. Заводили тут нові знайомства.

Ніколи я не забуду того дня, коли зустрівся з Дряпуном Старим, батьком Нельсона. Це трапилося в «Останній Пригоді». Джоні Гейнгольд зазнайомив нас. Цей Дряпун Старий, Нельсонів батько, вартий уваги. Він був господарем та власником великої шхуни Ені Майн, і колись я мріяв плавати з ним за матроса. Та це не все: він так багато мав у собі романтичного. Блакитноокий, жовтоволосий, ширококостий вікінг, дарма, що старий, а з великим міцним тілом та дужими м’язами, він плавав по всіх морях на кораблях усіх національностей у давні суворі часи вітрильної плавби.

Я чув силу оповідань про нього, що зачаровували мене, і здалека побожно дивився на нього. А салун звів нас докупи. Проте наше знайомство певно обмежилося би руко­стисканням та кількома словами, — бо він був не говіркий стариган, — якби не благословенний алкоголь.

— Вип’ємо, — запропонував я після паузи, якої вимагав добрий тон, що існує поміж п’яниць. Звичайно, поки ми пили пиво, за яке я заплатив, йому вважалося за обов’язок слухати мене та говорити зі мною. Джоні, як спритний господар, зробив кілька влучних зауважень, що допомогли нам знайти цікаву для обох тему розмови. І звичайно, випивши моє пиво, капітан Нельсон мусив тепер почастувати мене. Це спричинилося до довшої розмови, і Джоні облишив нас та заходився біля іншого клієнта.

Чим більше ми з капітаном Нельсоном пили, тим краще знайомилися. Він знайшов у моїй особі уважного слухача, який розумів його, бо почасти знав із книжок те життя, яким він жив. Він згадав свою дику свавільну молодість і оповів мені кілька дивних, барвистих пригод; а тим часом ми пили шклянку за шіклянкою, а день був такий погожий, літній. І тільки Зелений Змій міг зробити довгою цікаву розмову зі старим морським вовком.

Джоні Гейнгольд непомітно застеріг мене через прилавок, що я вже, мовляв, нахлестався, й що він мені радить замовляти неповні шклянки. Але поки капітан Нельсон пив великі шклянки пива, моя пиха не дозволяла мені пити малі. І коли шкіпер замовив собі першу неповну склянку пива, тоді зробив це саме і я. А коли ми почали довго та приязно прощатися, я був уже п’яний. Але я мав повне задоволення, бо Дряпун Старий був такий же п’яний, як і я. Моя скромність юнака не дозволяла мені припустити, що старий морський розбишака оп’янів навіть більше.

Після цього Павук, Пет, Мушля, Джоні Гейнгольд та інші казали, що я дуже сподобався старому, і він завжди згадував добрим словом «бравого юнака», як він мене назвав. Це було дуже дивно, бо його знали за дикого, відлюдного старого, якому ніколи ніхто не подобався. (Його прізвисько Дряпун пішло від його скаженої лютості: б’ючись він дряпав обличчя супротивникові.) І я здобув його приязнь, дякуючи Зеленому Змієві. Я подаю всю подію в цілому, як зразок того, які різноманітні й численні ті принади та послуги, що ними Зелений Змій привертає до себе нових прихильників.