Зелений Змій, або Алкогольні спогади

XXXIII

Я приїхав до Австралії, щоб лягти там до лікарні, і мав намір, видужавши, далі мандрувати морем. Починаючи з першого дня, я тими довгими тижнями, що лежав у шпиталі, жодного разу не вживав алкоголю. Навіть не думав про нього. Але знав, що знов питиму, тільки-но підведуся на ноги. Та хоч я й зіпнувся на ноги, а не видужав від головніших хвороб. Шкіра моя була ще срібляста. Таємнича сонячна хвороба, якої австралійські лікарі ніяк не могли збагнути, ще роз’ятрювала та руйнувала мені тканини. Малярія з її тяжкими нападами маячіння в зовсім несподівані моменти валила мене з ніг, примушуючи відмовитись від запрошення об’їхати цілу низку міст та читати там лекції.

Отож я припинив свою мандрівку Снарком, щоб переїхати в помірніший клімат. Того ж таки дня, як вийшов із шпиталю, я знов почав пити, ніби це була звичайна справа. За їжею я пив вино, а перед їжею коктейль. Пив і шотландський гайбол, коли траплявся хтось, з ким міг його пити. Я був остільки пан над Зеленим Змієм, що міг і товаришувати з ним, і кинути його, коли мені заманеться, — пан, як завжди.

Через якийсь час, шукаючи холоднішого клімату, я поїхав на крайній південь Тасманії, що під сорок третім градусом південної широти, й опинився в місцевості, де не було чого пити. Дарма, я любісінько перестав пити. І це не було мені тяжко. Я дихав погожим повітрям, їздив верхи та писав свою тисячу слів щодня, якщо тільки вранці не починала мене трусити пропасниця.

Дехто може подумати, — боюся цього, — що попередні роки пияцтва були причиною хвороб; отож, мушу зауважити, що й юнга-японець Наката, який ще й тепер працює в мене, хворів на пропасницю. А Чармейн, окрім пропасниці, захворіла ще й на тропічну неврастенію, яку вилікувала, лише проживши кілька років у холоднішому кліматі. Але ні вона, ні Наката ніколи не пили.

Замилуваний у тропіках, — хоча вони й заподіяли мені стільки лиха, — я спинявся в різних місцях, затримуючи поворот до чудового помірного клімату Каліфорнії. Я писав щодня свою тисячу слів, спинявся або проїздив далі, терпів останні, вже слабі напади малярії, бачив, як сріблястий відтінок шкіри зникає, зруйнована сонцем тканина знов заростає та зростається, — і пив, як тільки може пити здоровий широкоплечий чоловік.