Зелений Змій, або Алкогольні спогади

XXIV

Я став на роботу в маленькій, добре устаткованій паровій пральні при Бельмонтській академії, за містом. Я та ще другий товариш робили всю роботу, починаючи з того, що сортували, прали, а потім прасували білі сорочки, комірці, чохли та модну накрохмалену білизну професорських жінок. Ми працювали, наче тигри, особливо як настало літо, й учні почали носити білі парусинові штани. Випрасувати такі парусинові штани забирало багато часу. А їх була сила-силенна. В спеці, в духоті, обливаючись потом, ми робили цілими тижнями, а праці кінця-краю не бачили. Ночами, коли студенти хропли у ліжках, ми з товаришем при світлі електрики тяжко працювали над паровим катком або прасувальною дошкою.

Години були такі довгі, праця така важка, дарма, що ми з товаришем майстерно опанували науку не витрачати жодного зайвого руху. Я діставав тридцять доларів у місяць та ще харчі, що були немов надбавка до мого колишнього заробітку на електричній станції та на консервній фабриці; отой харч коштував моєму господареві дуже мало (ми їли у кухні), але для мене він дорівнював двадцятьом доларам на місяць. Моя сила, що зросла за ці кілька років, мій досвід, що все збільшувався і всі знання, що я набув із книжок, оцінювалися надбавкою в двадцять доларів. Зважаючи на такий поступ в оцінці, я міг сподіватися, що раніше, ніж помру, зможу бути нічним вартовим з платнею в шістдесят доларів у місяць, або полісменом з платнею в сто доларів, не рахуючи хабарів.

Так завзято працювали ми з товаришем протягом тижня, що до суботнього вечора геть виснажувалися. Я почував, що впав у відомий вже мені стан робочої худобини. Я працював більше годин, аніж працюють коні, і думав ледве чи більше, ніж вони. Книжки були мені заказані. Я привіз їх повну скриню сюди, у пральню, але побачив, що не маю снаги читати. Тільки-но я брався до них, то одразу ж засинав, а коли змушував себе прочитати кілька сторінок, то не міг пригадати змісту прочитаного. Я облишив такі важкі предмети, як правознавство, політична економія та біологія й узявся до легших — отаких, як історія. Але й над нею я засинав. Я спробував літературу — однаково. Кінець кінцем, побачивши, що засинаю над веселими оповіданнями — я облишив. Мені ніколи не пощастило прочитати й однієї книжки за той час, що я працював у пральні.

І коли наставав суботній вечір, і тижнева робота припинялася до понеділка, то, окрім бажання спати, я мав тільки одне ще бажання: напитися п’яним. Вдруге в житті почув я безперечний заклик Зеленого Змія. Вперше це було від спрацьованосте мозку, але тепер мій мозок не працював. Навпаки, мій мозок застиг у тупості й нерухомості. У цьому було лихо! Він так був загострився, жваво сприймаючи з книжок дива невідомого йому світу, що тепер страждав від інерції й застою.

І я, — давній приятель Зеленого Змія — знав, що він дасть мені картини буйної уяви, мрії про могутність і... забуття. Дасть усе те, що поможе мені хоч на хвилину забути, як крутиться коток, як дзижчать відбіжні витискувачі, — забути крохмальну білизну й безкраї процеси парусинових штанів, що парують під моїм прасом. Воно й справді так! Зелений Змій апелює до кволості, до втоми й виснаги. Він дає легкий вихід, але бреше увесь час. Він пропонує марну силу тілові й мирне піднесення духові, показує речі далеко кращими, ніж вони є.

Та не треба забувати, який мінливий Зелений Змій. Так само як до кволості й виснаги, він апелює й до надлишку сили: до надмірної життєздатності й до лінивої нудьги. Він може взяти під руку кожну людину з усяким настроєм. Він, кого хочете, може піймати в свої принадні сіті. Він усе підмінює: нові лампади на старі, а блискучі шати ілюзії на старе рам’я реальності та зрештою обдурює всіх, хто має з ним справу.

Я поки що не міг напитися з тої простої причини, що найближчий салун був за півтори милі. Та, мабуть, бажання напитися не так мене вже й посіло. Якби поклик Зеленого Змія лунав гучніше, я прийшов би до шинка просторінь у десять разів більшу. Якби салун був десь за ріжком, я теж неодмінно напився б. Але за таких обставин я цього єдиного дня мого відпочинку лежав, розпроставшись у холодку, з недільними часописами в руках, занадто стомлений, щоб сприйняти їхній поверховий зміст. Гумористичний додаток викликав тільки бліду посмішку мені на обличчі, а тоді я засинав.

Хоч я й не відгукнувся на заклик Зеленого Змія, коли працював у пральні, а проте на мені трохи таки позначився вплив його.

Я чув поклик, відчув, що гризе мене бажання, й запрагнув дурману. Це підготувало ґрунт, щоб наступними роками виплекати ще дужче бажання.

Але вся суть у тому, що бажання виникало у мене тільки в мозку. Моєму тілу не потрібний був алкоголь. Як і завжди, алкоголь викликав відразу. Коли, возячи вугілля, я виснажувався фізично, мені й на думку не спадало напитися. Стомившись розумово після своїх вступних іспитів до університету, мене пойняло непереможне бажання напитися. У пральні я знов фізично виснажувався, але те виснаження не було таке глибоке, як тоді, коли доводилося загрібати вугілля. Але ж була тут ще велика різниця: тоді, як я возив вугілля, мій інтелект ще не пробудився. Згодом думка моя почала осягати безмежне царство розуму. Возячи вугілля, мій розум ще дрімав, а на той час, коли я почав працювати у пральні, він, уже набувши знання, прагнув себе виявити; бездіяльність була йому мукою.

Чи то я пиячив як тоді у Беніші, чи зовсім не пив, як у пральні, а бажання — спрага алкогольна — в мозку в мене пускало свої паростки.