Зелений Змій, або Алкогольні спогади

XI

І все ж таки у мене не було ще ні бажання пити, ані потреби. Цілі роки тяжкого пияцтва не породили у мене цього бажання. Я пив, мені треба було пити, бо пили люди, з якими я жив. Випливаючи в затоку, я ніколи не брав з собою алкогольних напоїв і за весь час плавби мені й на думку не спадало випити. Спадало лише тоді, як я, прив’язавши Резл Дезл біля пристані, йшов на берег, туди, де збираються люди, й де річкою течуть напої, бо обопільне частування було громадським обов’язком, обрядом, що його вимагала чоловіча гідність.

Бували також часи, коли я стояв біля міської пристані або біля піскової коси через лиман, і до мене на борт приходила Королева, її сестра, її брат Пет та місіс Гедлі. Це було моє судно, я тут був господарем і мусив їх вітати та частувати так, як це годилося. Отже, я посилав Павука, або ірландця, або Скоті, або когось іншого, хто був тоді моїм екіпажем, щоб приніс бідон пива та сулію червоного вина. А то бувало й так. Я стояв біля берега, продаючи устриці. Насувався густий присмерк, і на борт прокрадалися гладкі поліцаї та «люди в цивільному одязі». А як ми могли існувати тільки під захистом поліції, то й відкривали устриці, поливали їх перчаним соком та частували своїх гостей, тоді як хтось щодуху гнав по пиво, або по інше міцніше питво у пляшках.

П’ючи так, я все ж таки не любив Зеленого Змія. Я дуже високо цінував його, але не за смак, а за товариство, яке він збирав. Увесь той час я намагався бути чоловіком поміж чоловіків і увесь час ховав у собі бажання ласощів, якого страшенно соромився. Я б швидше згодився вмерти, аніж дозволити комусь здогадатися за це. Я мав звичай дозволяти собі самотні балювання в ті ночі, коли знав, що мій екіпаж подасться спати на берег. Я заходив до книгозбірні, обмінював книжки, купував на чверть долара різних ласощів, які можна довго жувати та смоктати, вертався на борт Резл Дезл, зачинявся в каюті, лягав у постіль і лежав там довгими блаженними годинами, читаючи та смокчучи ласощі. І лише тоді я почував, що справді використав свої гроші. Всі ті долари, що проходили через бар, не могли мені дати того задоволення, як ці двадцять п’ять центів, витрачені в крамниці на ласощі.

Хоч моє пияцтво гіршало, я щоразу більше помічав у ньому яскравих моментів. Випивки завжди надовго лишалися в пам’яті. Завжди щось траплялося. Такі люди, як Джо Ґуз, жили лише тоді, як випивали. Вантажники тільки й чекали своєї суботньої пиятики. Ми всі, з устричних човнів, не могли дочекатися, коли позбудемося свого вантажу, щоб почати пиятику. Випадкова зустріч із товаришем іноді давала нагоду для позачергової пиятики.

Такі позачергові пиятики були найкращі, бо тоді траплялися найцікавіші події, як, наприклад, то неділі, коли Нельсон та Француз-Франк із капітаном Спінком украли теж краденого рибальського човна у Віскі-Боба та Нікі-Грека. Отож завелася сварка. Нельсон якось побився з Білом Келі на Ені, і йому прострелено ліву руку. Потім посварившись з Мушлею та розірвавши з ним товариські стосунки, виїхав на Північному Олені з рукою на перев’язі та з екіпажем з двох матросів. Але плавба була така скажена, що матроси втекли від нього на берег. Вони розповідали неможливі речі про його відчайдушність, і ніхто з моряків не зважувався плисти з ним. І Північний Олень, не маючи екіпажа, стояв біля піскової коси за лиманом. А біля нього стояла Резл Дезл зі спаленим головним вітрилом, а Скоті та я були на борту. Віскі-Боб посварився з Французом-Франком та поплив проти води річкою зробити наскок разом із Нікі-Греком.

Наслідком цього наскоку був новісінький рибальський човен, що вони вкрали в італійців-рибалок. Шукаючи човна, італійці відвідали нас, устричних піратів, і розповіли подію. Ми знали, що винуваті в цій крадіжці Віскі-Боб та Нікі-Грек. Але де ж вони поділи човна? Сотні рибалок, греків та італійців, об’їздили затоку та річку, обшукали кожну калюжу та кожний закуток в очеретах. Тоді, втративши надію, власник човна запропонував п’ятдесят доларів нагороди тому, хто його знайде. Наш інтерес до човна збільшився, та збільшилась і таємниця: де його заховано?

Якось у неділю вранці до мене завітав старий капітан Спінк. Розмова була конфіденційна. Він допіру ловив рибу біля давнього Аламедського перевозу. Коли почався відплив, він помітив прив’язану до палі кодолу, що йшла вниз. Даремно він намагався підняти її та дізнатися, що прив’язано до другого кінця. Далі, біля другої палі, була така сама кодола, що теж ішла вниз і яку теж неможливо було підняти. Поза сумнівом, там заховано вкраденого рибальського човна. Якщо повернемо його власникові — то матимемо п’ятдесят доларів нагороди. Але я визнавав етику і чесність навіть поміж злодіїв і тому відмовився брати участь у цій справі.

Але Француз-Франк посварився з Віскі-Бобом, Нельсон теж з ним ворогував. (Сердешний Віскі-Боб! Зовсім не зіпсований, добрий, щирий, він народився кволим, ріс хирявим, з непереможним органічним потягом до алкоголю, що все зростав. Згодом біля доку знайдено його настріляне тіло.) За годину по тому, як я відмовився від пропозиції капітана Спінка, я побачив, що він пливе лиманом на Північному Олені, разом з Нельсоном. Француз-Франк теж поплив своєю шхуною.

Вони швидко повернулися назад, пливучи якось чудно поруч. Коли вони повертали до коси, можна було побачити під водою човна. Шкафут на рівні з водою, а підтримувала його кодола, закріплена до шхуни та шлюпу. Почався відплив, і вони врізались у пісок та стали там поруч, з човном посередині.

Не гаючи часу, один із матросів Француза-Франка, Ганс, сів у човен та швидко поплив до північного берега. Велика сулія на кормі яскраво промовляла, по що його послано. Вони не могли чекати й хвилини та хотіли відсвяткувати виправу, на якій вони так легко заробили 50 доларів. Так роблять усі, хто шанує Зеленого Змія. Коли їм щастить, — вони п’ють. Коли не щастить — теж п’ють, бо сподіваються, що згодом пощастить. Коли трапиться яке лихо — вони п’ють, щоб забути його. Коли зустрінуться з приятелями — п’ють. Коли посваряться з приятелями та втратять їх — теж п’ють. Коли їм пощастить у коханні — вони такі щасливі, що треба випити. Коли зрадить кохана — вони п’ють з інших міркувань. Коли не мають чого робити — п’ють, певні, що, як вип’ють, то їм здаватиметься, що у них повно роботи. Коли вони тверезі — то хочуть випити, а коли напилися — їм хочеться ще пити.

Звичайно, мене та Скоті теж покликали як товаришів на учту. І ми помогли витрачати ці п’ятдесят доларів, що їх ще й не одержано. Звичайнісінький літній день став розкішним, барвистим днем. Ми всі балакали, співали, кричали та вихвалялися. Француз-Франк та Нельсон не посилали по напої. Ми стояли так, що нас бачив увесь Оклендський порт, і гамір нашої гульні принаджував усе більше гостей. Човен за човном переїздили лиман та врізувались в піскову косу, а Гансові тільки й було роботи без кінця постачати нам напої.

Потім приїхали Віскі-Боб та Нікі-Грек. Обоє тверезі та розгнівані й ображені тим, що їхні ж товариш і пірати геть зіпсували їм справу. Француз-Франк за допомогою Зеленого Змія проголосив промову про всякі чесноти, але не витримав і, незважаючи на свої п’ятдесят років, витяг Віскі-Боба на пісок та відлупцював. Нікі-Грек вискочив із короткою лопаткою на допомогу товаришеві, але йому дав духу Ганс. Кінець кінцем, коли скривавлених Боба та Нікі було відправлено їхнім човном додому, решта вирішили, що подію треба відзначити, гарненько приливши.

Людей зібралося чимало. Всі це люди різної національності та різної вдачі, обурені Зеленим Змієм, геть одкинули всяку стриманість. Відновилися давні сварки, згадалася давня ворожнеча. Бійка зависла в повітрі. То якийсь вантажник згадає якусь кривду від матроса, то навпаки. Або устричний пірат згадає щось йому заподіяне, а чи йому хтось що пригадає. І ходять кулаки, і знов починається бійка. Після кожної бійки ще більше пили, а вояки, яких ми під’юджували, всі тоді обіймалися та присягалися в довічній приязні.

І Суп Кенеді обрав саме цей час, щоб прийти по свою давню сорочку, яку залишив був на Північному Олені, ще як їздив на ньому Мушля. У сварці з Нельсоном він став на бік Мушлі. Оце допіру пив у Сент Луїс Гавс, і Зелений Змій привів його сюди, на косу, в справі старої сорочки. Кількох слів було досить для бійки. Вони зчепилися з Нельсоном на кубрику Північного Оленя, і Суп Кенеді ледве-ледве одхилився, щоб йому не розтрощила черепа залізна підойма, якою запустив у нього Француз-Франк, розгніваний, що людина з двома здоровими руками напала на однорукого. (Якщо Північний Олень ще цілий, то на дебелій дерев’яній огорожі кубрику залишився слід від залізної підойми.)

Але Нельсон витяг свою забинтовану, прострелену кулею руку перев’язати, хоч ми його й утримували, і, плачучи, ревів у скаженій люті, що розчавить Супа Кенеді й однією рукою. Ми пустили їх помірятися силою на піску. Коли Нельсонові стало скрутно, Француз-Франк та Зелений Змій встряли й собі в бійку. Скоті запротестував і кинувся на Француза-Франка. Вони покотилися разом, але той навалився зверху й почав гатити кулаками та проволік футів з двадцять піском. Звичайно, щоб розняти цих двох, ми розпочали з півдесятка нових бійок. Так чи сяк ці бійки закінчилися, й ми знов повернулися до пиятики, але Нельсон та Суп Кенеді все ще змагалися, час від часу ми верталися до них та давали поради. А як вони лежали знесилені на піску, неспроможні вже битися, ми порадили: «засипай йому очі піском». І вони кидали один одному піском межи очі, а тоді знов починали битися — і так до цілковитого знесилення.

Тепер усе це здається мені брудним, смішним та скотячим. Але спробуйте уявити, яке значення мало це все тоді для мене, юнака, якому ще не було й шістнадцяти років; я весь горів жаданням пригод, голова мені повна була всіляких оповідань про розбишак, морських піратів, про плюндрування міст та збройні сутички вояків, а мозок до божевілля збурений алкоголем. Суворе, неприкрашене, дике та вільне життя! І тільки такого життя моє соціальне становище та доба, в яку я народився, давали змогу мені досягти. Навіть більше: це життя подавало надії, то був тільки початок. З піскової коси шлях веде через Золоту Браму в безмежний світ пригод, де змагаються не за старі сорочки та крадені рибальські човни, а за високі, романтичні ідеї.

А коли я почав глузувати зі Скоті, що він піддався такому старому чоловікові, як Француз-Франк, то ми теж побилися на піску й додали цим веселощів святу. Але Скоті скинув із себе обов’язки мого екіпажу та й пішов собі вночі, взявши із собою двоє ковдр, що належали мені. Усю ніч, поки устричні пірати лежали очманілі на лавках, шхуна та Північний Олень плавали на високій воді, гойдаючись, прип’яті на кітвах. Рибальський човен, повний каміння та води, був на дні.

Рано-вранці я, почувши дикі вигуки з Північного Оленя, вискочив нагору. В холодному світанку я побачив видовисько, з якого довго реготав увесь порт. Розкішний рибальський човен лежав на піску, розчавлений, наче млинець, шхуною Француза-Франка та «Північним Оленем», що опинилися зверху його. На лихо, товстий дубовий форштевень човна пробив дві дошки Північному Оленю. Коли здійнявся приплив, вода полилася крізь пробоїну і, досягши лавки, на якій спав Нельсон, розбудила його. Я допоміг Нельсонові викачати воду та залатати відтулину.

Тоді Нельсон приготував сніданок і за їжею ми обмірковували становище. Він був пригнічений, я теж. Ніхто ніколи не заплатить п’ятдесяти доларів нагороди за жалюгідні уламки на піску під нами. У нього поранена рука та нема екіпажу. У мене спалене головне вітрило, і нема екіпажу.

— Що ти скажеш, коли ми візьмемося разом, — спитав Нельсон.

— Я поїду з тобою, — відповів я.

І так я зробився спільником Нельсона, Дряпуна Молодого, найдикішого, найбожевільнішого з усіх. Ми позичили грошей на харч у Джоні Гейнгольда, налили водою барила і цього ж таки дня виїхали на устричні лігвища.