Зелений Змій, або Алкогольні спогади

XXX

Частково процес мого видужання від довгої хвороби виявлявся в тому, що я знаходив радість у дрібницях, які не мали відношення до книжок та всяких проблем, у різних розвагах, граючи в квача в басейні для плавби, пускаючи паперового змія, бавлячись з кіньми та розв’язуючи головоломки. Зрештою, мені надокучило міське життя. Я знайшов собі рай на ранчо у Місячній Долині і залишив місто. Все, чим місто вабило мене до себе, була музика, театр та турецькі лазні.

Жилося мені добре. Я багато працював, багато бував на повітрі і почував себе дуже щасливим. Я читав більше тих книжок, де зміст був вигаданий, і менше тих, де говорилося про факти. Я не студіював і десятої долі того, що студіював у минулі часи. Я ще цікавився головними проблемами існування, але то була дуже поміркована цікавість, бо я обпалив уже собі руки тоді, коли намагався стягти покривала з істини. В моєму становищі була доля брехні, доля лукавства, але це були брехня та лукавство людини, яка хоче жити. Я навмисно заплющував очі на те, що вважав за вияви жорстоких біологічних законів. Я хотів тільки позбутися поганої звички — минулого кепського настрою. І знов кажу, я був дуже щасливий. Ще додам, що за все моє життя, — коли спокійно й розсудливо його розглядати, — це була доба найщасливіша.

Але наближався безглуздий, нудний час, коли я почав розплачуватись за ті два десятки років, що прогайнував із Зеленим Змієм. Траплялося, на ранчо приїздили гості і залишалися на кілька днів. Дехто з них не пив але дехто пив, і брак алкоголю на ранчо дався б їм у знаки. Я не міг порушити гостинності — примушувати гостей моїх мучитися спрагою. Отож я зробив запас алкоголю — для них.

Я ніколи не цікавився коктейлями в такій мірі, щоб знати, як їх виготовлювати. Тому я замовив буфетнику в Окленді зробити їх цілу партію та прислати мені. Коли у мене не було гостей, я не пив. Але я почав помічати, що, кінчаючи свою ранкову працю, я радів, коли був якийсь гість, бо тоді я міг випити з ним коктейль.

Тоді я ще так мало просяк алкоголем, що досить було одного коктейлю — й настрій мій Підносився. Одного коктейлю було досить, щоб оживити мозок та викликати сміх за ті кілька хвилин перед тим, як усі сідали до столу, й розпочинався приємний процес їжі. З другого боку, у мене був такий міцний шлунок, і так мало впливав на нього алкоголь, що цей єдиний коктейль тільки злегка оживлював мозок, викликав у мене тільки легкий сміх. Якось один з приятелів одверто і не соромлячись запропонував випити другий коктейль. Я випив з ним удруге. Радість, яку він викликав, була довша й тепліша; сміх був глибший і гучніший. Такий досвід не забувається. Часами мені здається, що тільки тому почав я пити, що був такий щасливий.

Пригадую, ми якось разом з Чармейн верхи поїхали далеко в гори нашими власними кіньми. Ми відпустили слуг на цілий день і, вернувшись пізно ввечері, почали гріти вечерю. Як чудово було того вечора почувати радість життя. Ми були лише вдвох у кухні, пораючись біля вечері. Я почував себе на шпилі життєвому. Такі речі, як книжки та істина, перестали існувати для мене. Тіло моє пашіло здоров’ям, і відчувалася приємно-здорова втома по довгій гулянці. Минув чудовий день і настав чудовий вечір! Я був з жінкою, своєю дружиною-товаришем, і ми мали вечеряти тут удвох, у веселій, затишній самоті. Я не почував ніяких турбот. Усі рахунки були оплачені, гроші так і ринули до мене. Майбутнє широко розгорталося переді мною. Тут у кухні клекотіли у горшках смачні страви і дзвінко лунав наш сміх, а шлунок відчував такий приємний голод.

Я почував себе так добре і все ж таки десь усередині виникла якась ненажерливість, якась жадоба, щоб стало ще краще. Я був такий щасливий, але хотів ще збільшити своє щастя. І я знав спосіб. Десять тисяч зустрічей із Зеленим Змієм навчили мене цього. Кілька разів виходив я з кухні, щоб із пляшки хильнути коктейлю, і щоразу в ній меншало на одну порцію. Наслідки були чудові! Я не оп’янів, лише почував приємне піднесення. Почував тепло, радість. Щастя моє здіймалося пірамідою. До щедрот, якими обдарувало мене життя, я додав ще більше. Це був великий мент — один з найбільших. Але згодом, — як побачите, — я дорого за нього заплатив. Такі моменти не забуваються, але людина, в дурості своїй, не може зрозуміти, що нема такого незламного закону, за яким однакові дії, нібито завжди дають однакові наслідки. Взяти хоч би й те, що тисячна люлька опію не викликає тих самих видінь, що перша. А один коктейль, замість кількох, не може дати того самого захоплення, якщо його вживали цілий рік.

Якось трапилося, що саме перед обідом я скінчив свою ранкову роботу і випив коктейлю на самоті, — гостей не було. Відтоді, якщо не було гостей, я випивав сам передобіденний коктейль. І саме тут Зелений Змій піймав мене. Я почав пити регулярно і пити сам. Не задля гостинності, не задля смаку, а з-за того ефекту, що він давав.

Я прагнув цього передобіденного коктейлю. Мені ніколи не спадало на думку, що краще не пити його. Я заплатив за нього. Я міг би заплатити за тисячу щоденних коктейлів, якби схотів. І що був для мене коктейль! Одна порція коктейлю для мене, що при кожній нагоді стільки років ковтав непомірну кількість міцних напоїв, які мені ані трішечки не зашкодили.

Розпорядок мого життя на ранчо був такий: з четвертої або з п’ятої години ранку, я, лежачи в ліжку, перечитував та виправляв коректуру; о пів до дев’ятої я встав і йшов до столу. Переглянувши та закінчивши листування та всякі нотатки до дев’ятої години, я рівно о дев’ятій починав писати. До одинадцятої, іноді на кілька хвилин раніш чи пізніш, мої тисячі слів були написані. Ще пів години, щоб прибрати стіл — і денна робота закінчена. О пів до дванадцятої я з поштою та ранковим часописом клався в гамак під деревами. О пів до першої я обідав, а по обіді плавав та їздив верхи.

Одного ранку, о пів до дванадцятої, перед тим, як лягти в гамак, я випив коктейль. Наступного ранку я теж випив, та ще й вдруге саме перед обідом о пів до першої. Скоро я спостеріг, що, сидячи за столом та ще далеко не закінчивши своєї тисячі слів, я вже нетерпляче чекаю отого перед­обіденного коктейлю.

Тепер я знав, що прагну алкоголю. Але що з того? Я не боявся Зеленого Змія, бо зустрічався з ним занадто часто. Пив по розумному та обережно. Ніколи більш не буду я перепиватися. Я знав усі підступи Зеленого Змія, що від них мені загрожувала небезпека, я ж пам’ятав, як він колись різних способів прибирав, щоб мене занапастити. Але все це минуло, давно минуло. Ніколи більш не буду я допиватися до нестями. Ніколи більш не буду п’яний. Все, чого я прагнув, це трохи жвавості й тепла. Радість життя, та сміх, та невеликий розмах уяви! О, я був паном не тільки над собою, але й над Зеленим Змієм!