Поцілунок Лева

ВИНОКУРНЯ

Після того, як польська армія покинула Львів, а завойовницьке німецьке військо несподівано відступило з передмістя, авангард Червоної армії переходив містом, залишаючи за собою порожнечу. Уряд, поліція, газети, радіо, електростанції - ніщо не працювало. Вулиці без транспорту та людей сповнились якоюсь примарною тишею. Бюро і крамниці було закрито. Церкви було відкрито, але ніхто туди не ходив. Відчиненими також були склади, пограбовані польськими дезертирами. Лише Кульпарківська вулиця виявляла ознаки життя. Вздовж неї тягнулася процесія до державної винокурні, розташованої за божевільнею.

Власне, тоді хтось негайно розбив могутні двері винокурні. Невдовзі поширилась чутка, що там покинуто мільйони літрів чистого спирту.

Польська держава більше не існує, а отже, винокурню - відкрито для всіх.

Спокушений постійним ходом процесії, я перебіг поле, досі всіяне жертвами сутички з німцями, і приєднався до колони. Чоловіки, жінки, діти купчились, озброївшись глечиками, каністрами, банками, пляшками, бляшанками, баняками, цебрами, навіть нічними горщиками. Переді мною сім’я з чотирьох чоловік штовхала поперед себе розбовтаний візок зі старезною балією. Колона рухалась швидко й цілеспрямовано, без зайвих балачок. Тишу порушувало лише калатання металевого начиння.

Що ближче ми підходили до божевільні, то більше зустрічали п’яних. Це означало, що йти вже не далеко. Смердючі, без сорочок, босоногі, вони лаялися, сперечалися, билися, реготали, сміялися, танцювали. Дехто відливав або блював просто на тротуар. Інші пороли жінок край дороги, забувши сором. Я не звик до такого, тому намагався не роззиратися довкола, але все-таки прямував до винокурні.

Біля винокурні було справжнісіньке пекло. Поряд із дверима, що ледве трималися купи, натовп плинув у двох напрямках: одні виходили - повільно, обережно, щоб не втратити й краплини дорогоцінної рідини; інші заходили, відчайдушно штовхаючись і кленучи тих, що блокували їх. Невдовзі й мене захопив потік тіл

- штовхаючись і викручуючись, я проник до будівлі. Мої очі та ніздрі дедалі більше пекли від алкогольних випарів.

Калатаючи п’ятилітровим дзбанком, який я підібрав дорогою, я оглядав величезну залу, її бетонний фундамент, цегляні стіни й церковного типу вікна. Посередині стояла цистерна - величезний бак метрів п’ять заввишки і три - у діаметрі. Я оцінив, що її ємність, мабуть, близько двадцять тисяч літрів.

До краю цистерни вела вузька металева драбина. З отвору внизу хлистав спирт. Спочатку люди, мабуть, чекали своєї черги, але тепер вони штовхались і бились за доступ до крану. Більше спирту виливалось на землю, де його було вже по кісточки. Мої босі ноги намокли й пекли.

Драбина видавалась мурашиною стежкою - її обліпили п’яниці, що намагались лізти нагору або додолу. Зверху чулися звуки бійки. Двоє чоловіків хотіли злізти з невеличкої платформи на краю цистерни, а ті, хто був на драбині, наполягали, що мають право йти першими. У відповідь один із чоловіків на платформі почав копати в голову того, хто був під ним. Цей, знизу, схопив його за ногу і пхнув із драбини. Втративши рівновагу, той, згори, розкинув руки, як ворона на вітрі, й бухнувся долі. Він глухо вдарився в землю. Люди розбіглися навсебіч.

Я намагався тепер набрати спирту. Ніхто не зважав на нерухоме тіло з вивернутою головою в калюжі спирту. Його товариш на платформі почав пронизливо кричати, щоб привернути увагу натовпу. Його вперто не помічали, тому він почав тарабанити металевим дзбанком об сталевий край цистерни, наповнюючи зал пронизливим калатанням розбитих дзвонів. Усі зупинились і підвели очі, навіть п’яні. Він барабанив ще кілька хвилин, а тоді жбурнув дзбанок додолу.

Тепер він кляв всіх і все, разом із Богом, за зневагу до його друга. Після короткої перерви його обличчя проясніло, як місяць вповні, що раптом виходить з-за темної хмари. Він оголосив, що приєднається до товариша, бо драбиною ходу нема, а йому доведеться летіти. «Я птах! Я полечу! Лечууууууу!»

Він закричав, як орел. Той крик, відбившись від стін, наповнив винокурню тремтливим відлунням. Усі дивилися на нього. Єдине, що було чути, опріч луни, - хляскіт спирту з цистерни.

Він спокійно стояв, оцінюючи відстань, потім, поставивши ноги, як птах перед злетом, випростався й наставив руки вперед, немов для пірнання. Однак, розмахуючи кістлявими руками, він занадто відхилився назад, заточився, втратив рівновагу і впав у отвір цистерни.