Поцілунок Лева

Я ВТІШАЮ ВАНДУ

Ванда увійшла, коли я робив чай. її очі були вологими від сліз. Після скандалу на даху батьки показали їй де раки зимують. На Єжи їм було начхати. На їхню думку, той негідник із «нижчого класу» отримав те, що заслужив. Ванда зганьбила і себе, і їх. Вона намагалась їм пояснити, що вони з Єжи просто обіймалися, коли його вбили, але батьки не хотіли їй вірити.

Опріч цього інциденту над Вандиним батьком нависла якась загальна гнітючість. Наставали недобрі часи. Польщу поділено, й заможні поляки, як її батько, неминуче мали втратити свої привілеї.

Я спробував розрадити Ванду.

Щоб відволікти її від клопотів, я зробив чаю і розповів пригоду в винокурні. Потім показав їй дзбанок по вінця з чистим спиртом. Вона байдуже зиркнула на нього, але імпульсивно встромила туди пальця, облизала його і запропонувала спробувати спирт із чаєм і медом.

Я приніс дві склянки у різьблених срібних підставках, які пан Коваль подавав лише особливим гостям. Ми поклали в кожен по ложечці меду, тоді налили гарячого чаю й додали спирту. Зачекавши трохи, ми спробували своє вариво. Непогане, але засолодке. Долили ще спирту, і я запропонував піти на веранду. Там ми всілися за невеличким кованим столом, за яким пан Коваль розважав своїх відвідувачок. Ми попивали чай і поглядали одне на одного в мовчазному передчутті нового досвіду.

Почалось із легенької хвилі тепла, що пульсувала від скронь. Потім вона захлиснула все тіло. Моє єство видавалось мені дедалі легшим і вільнішим.

Ванда почала танцювати з яскравими вогниками в очах. Невдовзі я приєднався до неї. Хоч я зовсім не знався на таємничих дорослих викрутасах танго й фокстроту, однак несвідомо повторював кожен її крок.

Я, вочевидь, сказав щось смішне, бо ми обоє захихотіли, хоч тоді я вже забув, про що йшлося. Ми танцювали, сміялися, попивали чай зі спиртом і медом. Мої ноги, здавалось, літали. Ванда вдалась до якихось вигадливих піруетів. Я впав на підлогу і звідти спостерігав за її рухами. її спідниця високо здіймалася. Густі чорні коси хилиталися то туди, то сюди. Хоч за інших обставин, я соромився б це визнати, однак я тішився, що Єжи більше не було з нами. Як добре бути наодинці з Вандою...

Вона кружляла довкола мене, як балерина. Потім простягнула до мене руки. Я, похитуючись, встав. Ми стрибали, вальсували верандою, зупиняючись лише, щоб збігати до кухні за чаєм зі спиртом і медом, який чомусь здавався ще смачнішим, ніж спочатку.

Ванда хотіла музики. Рука в руку ми, заточуючись, пішли до грамофону в спальні пана Коваля. Ввімкнути його нам не вдалося, і Ванда нетерпляче почала співати, спонукаючи мене приєднатись до неї. Невдовзі ми таки зуміли увімкнути грамофон і кімнату наповнила велична «Кармен».

Я став у позу тореро, Ванда стала на коліна - ми вдавали кориду. Досягши найвищої ноти в «Тореадорі», мій трохи хрипкий голос перегорланив музику грамофона. Я стрибнув на крісло, звідти на ліжко, Ванда за мною. Розчинившись у реготі, ми стрибали на матраці пана Коваля. Руки-ноги «літали», голова йшла обертом. Що було потім, я майже не пам’ятаю. Моя голова лежала у Ванди на колінах, руками я обіймав її за талію. Вона, здається, пестила мене, хоч я не впевнений, бо все довкола кружляло в шаленому танку - кружляло, кружляло, кружляло...