Хтось знайомий

Розділ дев’ятий

Роберт Пірс виглядає на вулицю з-за жалюзі в головній спальні. Надворі стоїть купка людей і витріщається на будинок, витріщається на нього, помітивши рух у вікні.　

Можна уявити, що вони про нього патякають.　

Він відвертається від вікна й спостерігає, як команда криміналістів продовжує обшук у його спальні. Спостерігає й розмірковує. Вони нічого на нього не мають. Лише її незареєстрований передоплачений мобільний телефон компрометував його, і зараз він надійно заритий у саду.　

Роберт думає про той телефон. Через телефон і виникла проблема між ним й Амандою. Проблему, яку вони не обговорювали. У цьому була їхня особливість — багато що в їхньому шлюбі відбувалося під поверхнею. Вони нічого не обговорювали. Не сварилися. Натомість грали в ігри.　

Він знав, що в неї має бути незареєстрований телефон. Знав, що вона тримає його при собі — імовірно, в сумочці — і ховає, коли кудись іде. Адже Роберт рився в її сумочках і в її машині й ніколи його не знаходив. А потім одного вечора, не так давно, здивував дружину, коли вона повернулася додому, приготувавши їй вечерю. Дещо просте — стейк і салат з червоним вином. І дещо незначне в келиху, щоби приспати її.　

І доки вона валялася на їхньому ліжку без тями, Роберт методично перерив увесь дім, дуже подібно до того, як це роблять зараз криміналісти. І знайшов її таємну схованку. Пакунок тампонів на дні шафки у ванній. Ванна кімната була єдиним місцем в оселі, де Аманда завжди могла розраховувати на приватність. Не надто вигадливо з її боку, чесно. Звісно, якщо детективи зазирнуть до пакунка зараз, то не знайдуть нічого, крім тампонів.　

Наскільки йому справді варто через це хвилюватися?　

Коли на ранок Аманда прокинулася з гулким головним болем, Роберт дорікнув їй, що забагато пила. Указав на порожню пляшку, залишену на кухонній поверхні, — він вилив половину вина в раковину, — а вона кивала й невпевнено всміхалася. Пізніше, коли вдягалася на роботу, то здавалася трохи знервованою. Підійшла до нього з непроникним виразом на обличчі.　

Роберт гадав, чи наважиться вона спитати. Чи стане їй духу. І незворушно дивився на неї.　

— Усе гаразд, люба? Ти якась засмучена.　

Ніколи раніше він не бував до неї жорстоким, але вона стояла, наче маленька шовковиста бура мишка перед змією.　

Вони нерухомо гляділи одне на одного. Він забрав її таємний телефон з таємного сховку. Він знав це, і вона це знала. Чи скаже вона щось? Навряд чи насмілиться. Роберт чекав.　

Нарешті Аманда сказала:　

— Ні, все гаразд. — І відвернулася.　

Він приглядав за нею, стежачи, чи спробує вона потай пошукати свій зниклий мобільний, перш ніж піде на роботу, але вона не стала. Телефон лежав у нижній шухляді його столу, під кількома конвертами. Легше знайти, ніж там, де Аманда його ховала. Але Роберт знав, що вона не насмілиться лізти в його стіл. Не тоді, коли він удома. Тож він залишався вдома, доки вона не пішла на роботу.　

То було в день її зникнення.　

Детектив Вебб гостро відчуває, як Роберт Пірс никає будинком під час обшуку. Чи вбив він свою дружину? А потім запхав її тіло до багажника й потопив машину в озері? Йому не дуже вдається роль згорьованого чоловіка. І, схоже, він нервується.　

Якщо він убив її тут, у помешканні, вони щось знайдуть. їм відомо, що жертву забили до смерті молотком або чимось подібним. Мало б бути багато крові. Нехай поверхня видається абсолютно чистою, та якщо є сліди крові, криміналісти їх знайдуть. Але Вебб не думає, Що Пірс убив дружину тут. Надто розумний для цього.　

Слідчі повільно пересуваються кімнатами. Скрізь знімають відбитки пальців, зазирають до шухляд та під меблі, шукають будь-що, здатне пролити світло на смерть Аманди Пірс.　

Вони беруть її ноутбук. Мобільний був знайдений у її сумочці; два тижні у воді зробили його непридатним, але журнал дзвінків з нього можна було переглянути. Вебб питає себе, що могла приховувати Аманда — якщо мала що приховувати. Вона казала чоловікові, що їде з подругою. Про це відомо лише з його слів. Але якщо Пірс каже правду, то Аманда збрехала йому щодо Керолайн Лу. А коли так, то з ким вона зустрічалася? Чи дізнався її чоловік правду? І чи вбив дружину через ревнощі? Або ж причиною вбивства було щось інше. Може, Пірс удавався до психологічного насильства. А може, Аманда намагалася втекти від чоловіка, а він про це дізнався?　

Допит Керолайн Лу не приніс ніякої користі. Дві жінки товаришували з коледжу, але останніми місяцями бачилися не так часто. Керолайн не знала, чи мала Аманда коханця, і була не в курсі її можливих сімейних проблем. Вона була приголомшена, коли зателефонував Роберт зі словами, що Аманда сказала йому, ніби вони кудись збиралися разом на вихідні.　

Зараз тут, у головній спальні, Роберт мовчки дивиться на них, холодний і спостережливий. Криміналіст наближається до Вебба й тихим голосом каже:　

— У будинку чітко присутні відбитки пальців чотирьох людей. Унизу — у вітальні, на кухні. Нагорі — у кабінеті, особливо на столі та в шухлядах, також у спальні на вимикачі й на узголів’ї та в прилеглій ванній.　

А це цікаво, думає Вебб і поглядає на Мун, яка підіймає брову. Він обертається до Роберта й запитує:　

— Останнім часом у вас бували друзі?　

Той хитає головою.　

— А у вашої дружини?　

— Ні, принаймні я цього не знаю.　

— Прибиральниця?　

Роберт знову хитає головою.　

— Ні.　

— Маєте думку, звідки у вас удома відбитки пальців чотирьох різних людей, а не двох — ваші й вашої дружини?　

— Ні.　

Один із цих двох мав коханця, думає Вебб, а може, обоє. Певно, Аманда приводила коханця додому, коли не було чоловіка. Це ризиковано. Можливо, через це вона й загинула. Треба обійти район, опитати сусідів. Дізнатися, чи хтось помічав, як входили й виходили з цього будинку.　

Нічого іншого обшук не дає. Імовірно, це був не спонтанний злочин, думає Вебб, і Пірс спланував усе, аж до брехні, буцімто дружина розповіла йому, що їде на вихідні. Вебб дивиться на Роберта, який стоїть у кутку, спостерігаючи за всім. Треба дужче натиснути на Роберта Пірса. Детектив знає, що у справах, де вбито дружину, зазвичай убивця — чоловік. Але він не з тих, хто робить передчасні висновки. Справи рідко бувають простими.　

Швидко йдучи вулицею, Олівія бачить щось перед подвір’ям Пірсів. Юрба людей стоїть, витріщаючись на білий будинок з еркером і чорними віконницями.　

Будинок нічим не вирізняється серед решти тутешніх будинків. Але зазвичай спокійне місце тепер геть змінилося. Уздовж вулиці припарковані поліційні авто й білий поліційний фургон. На тротуарі репортер розпитує когось із сусідів. Олівія не хоче бути однією з тих упирів, що живляться чужим болем, але не може заперечувати, що їй цікаво. Звідси їй зовсім не видно, що відбувається всередині, окрім того, що чийсь силует періодично проминає за вікном.　

Вона швидко рухається далі. Олівія думає про людей на вулиці, які пліткують, будують версії. їй відомо, що вони кажуть. Кажуть, що, ймовірно, її вбив він.　

Олівія уявляє Роберта Пірса просто зараз, усередині будинку з поліцією та спостерігачами надворі. Він утратив право на приватність, бо вбили його дружину, а він же може бути геть непричетним.　

Олівія ловить себе на сподіванні, егоїстичній надії, що поновлений інтерес до Аманди Пірс змусить людей забути про проникнення й анонімні листи.