Хтось знайомий

Розділ тридцятий

Олівія настільки дезорієнтована, що ледь спроможна діяти. Майже не пригадує поїздки назад до міста. Її чоловіка везли в поліційній машині — у кайданках — до відділку. Вона їхала слідом в автівці детективів, на задньому сидінні. Її розум онімів. За кермом був Вебб. Мун відганяла машину Шарпів до відділку, а команда криміналістів залишилася, щоб закінчити роботу на місці.　

І зараз вона сидить у відділку, чекаючи, доки хтось вийде й скаже їй, що відбувається й що буде далі. Олівія не могла змусити себе глянути в очі Полу, коли того заарештовували. В уяві стояли освітлені ділянки в їхній хатині, там, де була кров. Вона мусить стримувати жовч, що підступає до горла. Та пляма була там, невидима, відколи вбили Аманду. Олівія стояла на ній кілька тижнів тому, востаннє, коли вони були в тій хатині, і вглядалася у вранішні води, попиваючи каву й думаючи, що у світі все гаразд. Останні нормальні вихідні. Перед тим, як вона дізналася, що Рейлі проникає до чужих будинків. Перед тим, як знайшли тіло Аманди. Але ніщо взагалі не було гаразд. Усе це вже сталось, а вона просто не знала про це. Здається, то було ціле життя тому. Масштаби власного незнання жахають її. Олівія гадки не мала, що на тому місці, де вона стояла, сталось убивство. Вона не в змозі викинути це з голови, не може припинити це бачити — освітлений візерунок на підлозі, сліди кривавих бризок на стіні й аж до стелі. Вона думає про їхній зниклий молоток — важкий і знайомий, зі старим дерев’яним руків’ям у кількох шарах білої фарби. Чи знала Аманда, що зараз помре? Певно, вона кричала. Там ніхто б її не почув. Олівія уявляє собі, як молоток опускається на голову жінки, чиє обличчя знайоме їй лише випадково, а також з єдиної світлини, яка постійно з'являється в мережі. Заплющуючи очі, Олівія бачить слід, що веде звідти, де її вбили, до кухонної раковини. Її раковини, в якій вона мила посуд два тижні тому, а Пол стояв поряд і витирав, балакаючи ні про що й увесь цей час знаючи, що сталося там тиждень тому— що він накоїв. Гадаючи, що все прибрав.　

Вона пам’ятає обличчя Пола, бліде мов крейда, коли його виводили, а він казав їй: «Я цього не робив, Олівіє! Ти повинна мені вірити!».　

Вона хоче. Але як вона може йому вірити?　

Що вона скаже Рейлі?　

Раптом їй потрібно в туалет, але вона не встигає — її вивертає на власні коліна, на стілець, на підлогу.　

Детектив Вебб вичікує під дверима кімнати для допитів. Мун уже там, з Полом Шарпом. Вебб утомлений і дає собі мить, щоб підготуватися психологічно. Потім відчиняє двері.　

Шарп понуро сидить на стільці, поклавши скуті руки на стіл перед собою. Вигляд у нього жахливий. Очі сльозяться, наче він намагається не плакати.　

«Чого він очікував? — думає Вебб. — Чому вони завжди гадають, що їм усе зійде з рук?» Він пригадує, яким був Шарп на початку. Заперечував, що знає Аманду Пірс. Потім визнав, що був з нею в машині, але лише почувши від них, що його бачили. Історія з Ларрі Гаррісом… звучала правдоподібно, бо це й була правда: згодом вони встановили, що Ларрі справді зустрічався з Амандою. Та навіщо Шарп «застерігав» її щодо Ларрі, як він стверджував? Можливо, не тому, що намагався захистити друга, — можливо, він ревнував. Певно, сам мав зв’язок з Амандою. Того вечора, трохи більше як за тиждень до її зникнення, він посварився з нею. Що сталось у вечір тієї п’ятниці? Вони не змогли підтвердити, що Шарп був у своєї тітки. Він міг бути в тій хатині. Міг зустріти там Аманду, вбити її зниклим молотком, викинути знаряддя вбивства в озеро. Міг відігнати її авто на те місце біля прилеглого озера й утопити, а сам повернутися до своєї автівки біля хати. Прогулянка забрала б трохи більше як годину. Шарп міг це зробити. Вони не знають, о котрій він повернувся того вечора додому.　

Вебб сідає напроти Шарпа й мить дивиться на нього. — У вас великі проблеми, — каже він.　

Шарп підіймає очі й поглядає на детектива зі щирим страхом.　

— Мені потрібен адвокат, — заявляє Шарп. — Я не говоритиму з вами без присутності адвоката.　

— Добре, — каже Вебб і знову встає. Іншого він і не очікував.　

Ґленда чує дзенькіт, дивиться вниз і бачить повідомлення на мобільному.

Я в поліції. Будь ласка, приходь　.

Це від Олівії.

«Що робить Олівія в поліційному відділку?»

Гленда не каже Адаму, який щойно повернувся зі школи, куди йде, — лише те, що йде провідати Олівію.　

Паркує авто й збігає сходами до дверей поліційного відділку.　

Питає про Олівію, і її скеровують до маленької почекальні. У ніздрі вдаряє запах блювоти, і вона одразу бачить, що Олівію знудило, але хтось намагався почистити її.　

— Олівіє, господи Ісусе, у чому річ? Що трапилось?　

Олівія починає розповідати їй крізь сльози, Ґленда розуміє суть, і її поступово пробирає холод, коли жаліслива розповідь подруги складається в загальну картину. Найгірша новина з можливих. Вона приголомшена. Пол заарештований за вбивство Аманди Пірс. У літній хатині знайдено сліди крові. Олівія заривається обличчям у плече Ґленди — і на мить Ґленда вдячна, що нарешті Олівія не бачить її нажаханих очей. Треба опанувати себе — вона потрібна подрузі.　

Нарешті Ґленда м’яко відсторонює Олівію, щоб подивитися на неї.　

— Олівіє, — каже вона, — я допоможу тобі пережити це.　

Олівія дивиться на неї так, наче тільки подруга не дає їй остаточно занепасти духом.　

— Згода?　

Олівія тупо киває.　

— Ти маєш найняти Полові адвоката. Найкращого, якого ми зможемо знайти.　

Олівія знову киває, майже розсіяно, і шепоче:　

— Що мені сказати Рейлі?　

«Не знаю», — думає Ґленда. Вони не можуть приховувати це від нього.　

— Ми розберемося, — запевняє вона. — Скажемо йому разом. Ходімо, відвеземо тебе додому.　

— Постривай, — каже Олівія.　

— Що?　

Олівія дивиться на неї в розпачі й стишує голос до шепоту:　

— Сказати Рейлі, що він цього не робив?　

Ґленда не знає, як відповісти. Нарешті говорить:　

— Що сказав Пол?　

Олівія відводить очі.　

— Говорить, що він цього не робив.　

— Тоді це й перекажи Рейлі, — промовляє Ґленда.　

Вона саджає Олівію до себе в машину й везе додому. Машина Пола може залишитися тут на ніч — вона повернеться по неї вранці. Від вигляду знайомого будинку, коли вони під’їжджають, у Ґленди серце стискається. Вона з жахом думає, що на них чекає далі. Та вона буде поряд з Олівією, хай там що. Хай як гидко все обернеться. Бо для цього й існують друзі.　

Мабуть, Рейлі гадає, де матір була весь день, похмуро думає Олівія. Вона якось написала йому повідомлення з відділку, мовляв, скоро повернеться. Олівія не знає, де взяти сміливості розповісти йому.

Як сказати синові, що його батька заарештували за вбивство?　

Вона хоче вірити, що все це — жахлива помилка. Поліція помиляється постійно. Але потім згадує плями крові. їх не забути.　

Відчиняючи двері, Олівія чує кроки Рейлі, який поспішає сходами вниз, щоби привітатися. Його обличчя смутніє, коли він бачить її та Ґленду, — видно, що щось не так.　

— Мамо, де ти була? — питає він.　

Олівія хоче захистити його. Але не можна захистити його від цього.　

Усі дізнаються. Вона не зуміє приховати це від Рейлі. У наступні кілька хвилин життя її сина буде розірване надвоє. Щосили намагаєшся робити все правильно, а потім…　

Раптом вона відчуває таку втому, що ледь тримається на ногах.　

— Сядьмо, — каже Ґленда й веде Олівію до її ж власної вітальні, підтримуючи під лікоть, доки та не падає на диван.　

— Що сталося? — лунким голосом наполягає Рейлі. — Де тато?　

— Твій батько в поліції, — нарешті каже Олівія, намагаючись не морщити обличчя.　

Він дивиться на матір у сліпому нерозумінні. Але потім, здається, розуміє — вона бачить, як на його обличчі проступає жах.　

— Його заарештували, — каже вона.　

— Що? — питає Рейлі. — За що?　

— За вбивство Аманди Пірс, — говорить Олівія. Її голос зривається.　

Настає приголомшене мовчання.　

— Це божевілля! — за мить вигукує Рейлі. — Чому? Чому його заарештували?　

Це так важко. Треба сказати йому.　

— Сьогодні обшукали нашу літню хатину. І знайшли… докази.　

— Які докази? — допитується Рейлі. Його обличчя викривлене від емоцій. — Тато її не вбивав! Він її навіть не знав, так? Лише щось бачив, прикривав когось і все. Так він казав.　

їй боляче дивитись, як син бореться з цим. Те, що вона має повідомити йому зараз, здається таким жорстоким.　

— Вони знайшли в хатині плями крові. Зроблять тести й перевірять, чи це кров Аманди Пірс. — Її голос звучить грубим шепотом.　

— Як вони можуть заарештувати його, якщо навіть не знають, чи це її кров? — розпачливо запитує Рейлі. — Вони мусять мати щось іще.　

— Наш молоток зник.　

Знов настає довга тиша.　

Нарешті Олівія промовляє:　

— Твій батько сказав їм, що не робив цього.　

— Авжеж, він цього не робив! — В очах Рейлі стоять сльози.　

Її тіло слабне, коли вона каже:　

— Поліція хоче, щоб завтра ми всі — і Кіт з Адамом теж — надали свої відбитки пальців, бо ми всі бували в тій хатині. Хочуть перевірити, чи є там інші відбитки, яких не можна ідентифікувати.　

Олівія нерухомо лежить у ліжку й широко розплющеними очима сліпо дивиться в стелю, думаючи про свого чоловіка в камері. Ґленда в сусідній кімнаті, лишилася для підтримки. Вона вмовила Олівію прийняти ванну, закинула її брудний смердючий одяг до пральної машини й приготувала всім суп і тости, які здебільшого залишились нез’їденими.　

Олівія поглядає на цифровий годинник на тумбочці. 03:31 ранку. Її думки ходять колами, опинившись у петлі жаху й невіри. Згадує, як того дня Пол телефонував з роботи, сказав, що збирається відвідати свою тітку. Невже брехав? Як вона не зважила на це й увечері дивилася кіно на самоті — обравши фільм, який його точно не цікавив. Як Пол повернувся пізно, коли вона вже заснула, — Олівія гадки не мала, о котрій він прийшов додому. Так працює довіра. Ти не помічаєш таких речей, не береш їх під сумнів, бо гадаєш, що немає приводу. Тепер вона шкодує, що не була менш довірлива, — краще б звертала увагу.　

У що він був одягнений, коли повернувся? Вона гадки не мала, бо спала. Він досі був у своєму офісному одязі? Наступного дня вона точно не зауважила нічого схожого на плями крові на його одязі — таке вона помітила б і запам’ятала, яка б довірлива не була. Якщо він убив Аманду, то, певно, якимось чином позбувся одягу.　

Олівія встає, умикає лампу на тумбочці й починає обшукувати його шафу, продираючись крізь комод. Усі костюми начебто на місці. Але в Пола багато одягу, особливо старих джинсів і футболок. Вона не пригадує нічого, що було б відсутнє. У хаті він також тримає одяг. Щось могло зникнути, а вона необов’язково про це дізналася б.　

Певно, він зустрічався з Амандою. Олівія пам’ятає, як на її очах усі чоловіки вилися навколо Аманди на тому пікніку в парку.　

Кілька сусідів отримали запрошення на барбекю. Усі скинулися по двадцять баксів з родини на хот-доги, гамбургери, мінералку й пиво, і більшість принесла салат або яку-небудь страву. Там був надувний замок і трохи кульок для молодших дітей, а от підлітки здебільшого не з’явилися. Олівія прибирала дозатори з кетчупом і гірчицею й періодично поглядала на людей, які говорили та сміялися, сидячи на білих пластмасових стільцях, розставлених півколом для такої події.　

Вона спостерігала за новенькою, такою собі Амандою, яка нещодавно переїхала на їхню вулицю. Та була просто чарівна й цілком усвідомлювала це. Нащо вона загравала з їхніми, значно старшими, чоловіками? Коли поряд із нею сидить такий красень?　

Жодній із жінок вона не сподобалась.　

Підійшла Ґленда й стала поряд з Олівією, слідом за нею недовірливо дивлячись, як Аманда кладе свою руку — з довгими червоними нігтями — на передпліччя Кіту.　

— За кого, в біса, вона себе має? — промовила Ґленда.　

Потім підійшла Бекі, зупинилася по інший бік від Олівії, і вони втрьох стояли й споглядали своїх чоловіків, відверто заворожених цією новенькою.　

Усім їм треба було пильнувати краще, думає Олівія, повертаючись до сьогодення. Може, зрештою, інстинкти Бекі не помилились і Пол з Амандою стали коханцями. Чи зустрічалися вони того вечора в літній хатинці? Невже Пол забив її до смерті молотком? А потім запхав тіло до багажника й затопив її авто? А відтак усе начисто відшкрябав, повернувся додому й поводився так, ніби нічого не трапилось? Які ще пояснення тут можуть бути?　

Олівія встає з ліжка й тихо простує коридором повз гостьову кімнату, намагаючись не розбудити Ґленду, чиє хропіння ледь чутне крізь незачинені двері. Досягає спальні сина й тихо заглядає. Вона дивиться, як він спить, зовсім не підозрюючи про неї. Принаймні зараз він спокійний.　

Олівія підходить ближче й милується. Його юне обличчя кутасте й останнім часом постійно змінюється. У нього пробиваються вуса. Це обличчя, яке вона обожнює. Вона зробила б усе, щоб захистити сина. Хоче присісти на ліжко й погладити його волосся, як колись, коли він був маленький. Але Рейлі більше не хоче, щоб мати гладила його по голові, не так, як у дитинстві. Більше не хоче, щоб вона обіймала й цілувала. Він уже майже дорослий. І щось приховує від матері, чого ніколи раніше не робив. Він розповідав їй усе. А зараз має таємниці. Рейлі щось від неї приховує. Як і його батько. Вони обидва мають таємниці.　

Лише їй у цьому домі немає чого приховувати.