Хтось знайомий

Розділ одинадцятий

Бекі тіпає, коли в середу вона входить до поліційного відділку в центрі міста. Уранці їй зателефонували, одразу по дев’ятій. Не встигла вона взяти слухавку, як уже знала. Бекі дивилася на телефон, доки той дзвонив, але нарешті відповіла.　

Це був той детектив, Вебб. Вона впізнала його голос раніше, ніж він устиг представитись; вона цього очікувала. Вночі він снився їй, і не по-доброму. Він попросив Бекі приїхати до відділку, щойно їй буде зручно. Тобто якомога швидше.　

— Чому? Навіщо? — ухильно спитала вона.　

— У нас виникло ще кілька запитань, якщо ви не проти, — відповів детектив.　

Вони знають, що вона була тієї ночі в будинку Роберта. Певно, Робертїм розповів. Дізналися, що вона їм брехала. Бекі чує, як гучно калатає її серце. Якщо все вийде назовні, це зруйнує її шлюб, її родину.　

Треба ж так встрягнути! Звідки було їй знати, коли вона спала з красенем-сусідом — лише двічі, як виявляється, — що все це випливе, бо його дружину вб’ють, а він опиниться в центрі поліційного розслідування? Авжеж, його допитували у найменших подробицях — він мусив розповісти.　

Ніколи раніше вона не зраджувала чоловіка, за понад двадцять років шлюбу.

І ось тепер підіймається сходами до поліційного відділку, сподіваючись, що ніхто зі знайомих її тут не побачить. А потім думає: яка різниця — усе одно це зрештою опиниться в газетах. їй смертельно соромно. У неї діти, дев’ятнадцятирічні близнюки, — що вони подумають про матір? їм точно не зрозуміти.　

Офіцер за стійкою реєстрації просить зачекати й бере телефон. Бекі сідає на пластиковий стілець, намагаючись сповільнити подих. Можливо, удасться переконати їх не називати її ім’я. Цікаво, чи має вона взагалі якісь права? Чи збираються їй висунути якісь звинувачення? До неї наближається детектив Вебб. Бекі квапливо встає.　

— Дякую, що прийшли, — люб’язно вітається він.　

Вона не в змозі навіть відповісти — наче язика проковтнула. Вебб веде її до кімнати для допитів, де на неї чекає детектив Мун. Бекі вдячна, що тут присутня ще одна жінка. Не хоче бути сам на сам з Веббом. Він її лякає.　

— Будь ласка, сідайте, — запрошує Мун і пропонує їй стілець.　

Бекі сідає, і двоє детективів влаштовуються напроти неї.　

— Не треба нервуватися, — каже детектив Вебб. — Відповідь на наші запитання — справа суто добровільна, і ви можете піти будь-коли.　

Але вона має всі причини нервуватися, і він це знає.　

— Хочете води? Чашку кави? — пропонує Мун.　

— Ні, дякую, — каже Бекі й кашляє. Вона сидить, склавши руки на колінах під столом, де не видно, як вона обдирає шкіру навколо нігтів в очікуванні, коли її життя піде порохом.　

— Ви мали статеві зносини з Робертом Пірсом? — прямо питає Вебб.　

Бекі несила стриматися — вона плаче. Так сильно схлипує, що не може відповісти на запитання. Мун підсуває до неї коробку паперових носовичків. їй дають виплакатися. Нарешті вона голосно шмигає, витирає сльози й підіймає очі на детективів.　

Вебб повторює запитання.　

— Так.　

— Учора в розмові ви про це не згадували, — завважує Вебб. — Ви заперечували, що були в його будинку увечері тридцятого вересня.　

Бекі поглядає на Мун, яка дивиться на неї нібито зі співчуттям.　

— Я не хотіла, щоб хтось знав, — жалісно каже вона. — У мене чоловік, діти. Це знищить мою родину.　

Мун нахиляється до неї й запевняє:　

— Ми не хочемо знищити вашу родину, Бекі. Нам лише потрібно знати правду.　

Вона дивиться на детективів набряклими очима.　

— Я не розповіла вам, бо знала, що він не кривдив свою дружину. Він не зашкодив би їй і точно б не вбив. Роберт мухи не образить. — Бекі термосить носовичок у руках. — Тож я не вважала, що вам потрібно знати про нас. Не думала, що те, що ми спали разом, стосується справи. Це сталося лише двічі. Я розумію, він мусив вам розповісти. Хотіла б я, щоб він цього не робив.　

— Нам розповів не Роберт, — каже детектив Вебб. Вона скидає голову.　

— Що?　

— Він заперечує, що, перебуваючи у шлюбі, мав статеві зв’язки з кимось, окрім дружини.　

Бекі відчуває, що зараз зомліє. Кому ще відомо? А тоді усвідомлює, що через неї Роберта щойно впіймали на брехні.　

— Дехто бачив, як ви виходили з будинку Пірсів посеред ночі, і додав два і два.　

— Хто? — настійливо питає вона.　

— Не думаю, що наразі важливо, хто саме це був, — говорить Мун.　

Бекі ховає обличчя в долонях і шепоче:　

— О боже.　

— На жаль, — каже Вебб, — це розслідування вбивства, а ви — супутні збитки. Найкраще, що ви можете зробити, це повністю взаємодіяти з нами.　

Бекі втомлено киває. Вона не має вибору. Але почувається так, ніби зраджує Роберта, коли той очевидно намагався захистити її. Бекі відчуває до нього тепло, і те, що вона збирається зробити, завдає їй ще більшого болю.　

— Розкажіть нам про ваші стосунки з Робертом Пірсом, — каже Мун.　

— Немає чого особливо розповідати, насправді, — починає Бекі, дивлячись на пошматований носовичок у себе на колінах. — Мій чоловік багато їздив у відрядження. Торік наші близнюки вступили до коледжу й рідко бувають удома. Я почувалася самотньою, у підвішеному стані. Я бачила Роберта на його подвір’ї. Його дружина теж іноді від’їжджала. Ми завели кілька розмов, як я вам і казала. Але потім це переросло в дещо інше. Це була дурість, знаю. Він набагато молодший за мене. — Вона червоніє. — Я бачила, що його вабить до мене — він дуже ясно дав це зрозуміти, — і не встояла. Гадала… Гадала, що це нікому не зашкодить. Що ніхто не дізнається.　

Вебб слухає її з нейтральним виразом обличчя, але Мун співчутливо киває.　

Бекі веде далі:　

— Якось у серпні він сказав, що його дружина поїхала з подругою на вихідні. Запросив до себе. У мене вдома нікого не було — Ларрі був у відрядженні, а діти — у друзів. Тоді це сталося вперше. — Вона вагається: не хоче розповідати наступну частину. — Удруге це було наприкінці вересня, у ті вихідні, коли вона зникла.　

— Так, — каже Вебб, заохочуючи її продовжувати.　

— Ви й гадки не маєте, як важко це було, — засмучено говорить Бекі. — А я ні з ким не могла поділитися. — Вона знову дивиться на двох детективів. — Я знаю, він не міг цього зробити. Він казав, що Аманда поїхала на вихідні зі своєю подругою Керолайн і повернеться лише в неділю ввечері. Я була в нього в суботу до пізньої ночі й пішла додому близько другої.　

— Звідки ви знаєте, що він не міг цього зробити? — питає Вебб.　

— Повірте мені, Роберт ніяк не міг убити свою дружину. — Бекі неспокійно совається на стільці. — Ми мали одне неписане правило — розмовляли лише через задній паркан, де ніхто нас не помітить. До наступного вівторка я його більше не бачила. Тоді він сказав мені, що Аманда не повернулася додому. Що він повідомив про її зникнення в поліцію. — Вона з мукою дивиться на детектива. — Я боялася, що все може вийти назовні — те, що ми були разом у ті вихідні.　

— А відтоді ви з ним говорили? — цікавиться Вебб. Бекі хитає головою.　

— Ні. Він уникає мене. Більше ніколи не виходить на заднє подвір’я. І, гадаю, я теж хотіла уникати його після всього, що сталося. Залишити це в минулому, — промовляє вона й додає: — Упевнена, він боявся, що це виставить його в поганому світлі —те, що він спав зі мною, а його дружину… вбили. Але, можу вам сказати, Роберт добра людина. Він ніколи не скривдить жінку. Він просто не такий.　

— Може, з вами він був інакший, ніж зі своєю дружиною, — припускає Вебб.　

— Я так не думаю, — вперто говорить Бекі.　

— Ми хотіли б узяти ваші відбитки пальців, якщо ви не проти, — каже детектив Мун.　

— Навіщо? — спантеличено питає Бекі. І знову гадає, чи висунуть їй якесь обвинувачення.　

— Ми знайшли кілька невстановлених відбитків у спальні Пірсів і в прилеглій ванній. Гадаємо, вони можуть належати вам. Якщо ні, нам потрібно знати, хто ще бував у тій спальні.　

Бекі відчуває, як починає тремтіти. Ніколи раніше в неї не брали відбитків.　

— Ви мене в чомусь обвинуватите? — нарешті промовляє вона.　

— Ні, — каже детектив Вебб, — не цього разу.　

З поліції Бекі поспішає одразу додому. Паркує машину на під’їзді й заходить додому крізь парадні двері. Потім біжить нагору й кидається на ліжко.　

Діти приїдуть на День подяки. Що вона їм скаже? І більш нагальне — що вона скаже чоловікові, коли той повернеться? Чи варто розповісти йому все чи нічого не казати й сподіватися, що це якось не випливе?　

Вона перевертається на бік і тривожно думає про Роберта. Не можуть же вони справді вважати, що він убив свою дружину. Це неможливо. Бекі згадує, як його руки ковзали її тілом угору-вниз. Здавалося, Роберт щиро насолоджувався нею — її товариством. Згадує його худорляві, міцні груди, волосся, що спадає на чоло, усміхнені губи, вигнуті догори.　

Як переконати поліцію, що треба шукати в іншому місці? Здається, сьогодні вранці вони були цілковито глухі до її заперечень. Роберт не вбивав свою дружину. Якби детективи зрозуміли це так, якБекі,то неприглядалися б до нього так пильно й не приглядалися б до неї. Вона хоче захистити себе, свою таємницю. І хотіла б захистити його.　

Бекі не хоче цього визнавати, але вона трохи закохана в Роберта Пірса.　

І цілком упевнена, що відбитки в спальні — її. Коли кидаєшся стрімголов у фантазію, порушуєш шлюбні клятви й спиш з іншим чоловіком, то ніколи, ніколи не думаєш, що твої відбитки опиняться у справі про вбивство.　

Бекі хоче захистити Роберта. І тому розповіла детективам не все.　

Вона не розповіла, що тієї ночі Роберт ділився з нею підозрами, буцімто в Аманди роман. Боїться, що, коли поліція дізнається, то вирішить, що в нього був мотив.　

А ще вона не сказала Роберту, коли лежала з ним у ліжку, що знає, з ким в Аманди може бути роман.　

І не розповість детективам про те, що бачила. Хіба що в разі крайньої необхідності. Адже вона знає, хто коханець Аманди. І він теж ніяк не міг її вбити.