Хтось знайомий

Розділ третій

Ранній ранок понеділка 16 жовтня; світло в небі поступово набуває сили. Повітря зимне. Детектив Вебб стоїть зовсім нерухомо і, тримаючи паперову чашечку давно вистиглої кави, дивиться, як підіймається від озера туман. Поверхня озера, що простягається попереду, абсолютно спокійна. Вебб чує пташиний крик удалині. Це нагадує йому, як дитиною він ходив у похід. Це було б ідилічне місце, якби не водолази й різноманітні авто, обладнання та працівники поблизу.　

Місцевість поблизу Ейлесфорда — гарне місце для відпочинку. Вебб бував тут раніше з дружиною. Але це його найперша справа в понеділок уранці, і він тут не для того, щоб насолоджуватись.　

— Досі це п’єш? — питає детектив Мун, скоса поглядаючи на нього.　

Мун — його напарниця. На голову нижча й на десяток років молодша — ще не має тридцяти, коли йому вже під сорок. І страх яка кмітлива. Веббу подобається працювати з Мун. У неї коротке каштанове волосся й проникливі блакитні очі. Він дивиться на неї, хитає головою та впускає холодну каву на землю.　

Місцевий пенсіонер на ім’я Браян Рот був тут на світанку — ловив окуня з човна. Роту здалося, ніби він щось побачив під човном неподалік від берега, щось схоже на авто. Він викликав поліцію. На виклик прибула підводно-пошукова команда з офісу окружного шерифа. Вони теж побачили на дні машину, і тепер треба з’ясувати, що ще може бути під водою.　

Водолази щойно занурилися для огляду. Вебб стоїть і споглядає воду, а поряд з ним Мун — чекають, доки ті виринуть на поверхню. Він хоче знати, чи є в машині тіло. Або гірше — не одне. Шанси такі, що є. Водночас він обмірковує логістику того, що сталося. Позаду них дорога, безлюдна дорога. Можливо, місце самогубства? Машина недалеко від берега, але на тій конкретній ділянці доволі глибоко. Є смуга пляжу, а далі — край озера. Вебб обертається й знову дивиться на дорогу позаду. Тут дорога завертає — якщо хтось їхав надто швидко або був п’яний чи під наркотиками, чи могла машина не вписатися в поворот і злетіти пологим схилом у воду? Захисної огорожі, щоб запобігти цьому, немає.　

Він питає себе, як давно тут це авто. Це місце нечасто відвідують. Машина, що впала тут у воду, може лишатися непоміченою тривалий час.　

Увага детектива зміщується на чоловіка, який стоїть на узбіччі. Літній чоловік нервово вітається помахом руки.　

Вебб і Мун підходять до нього.　

— Це ви помітили авто? — питає Вебб.　

Чоловік киває.　

— Так. Я Браян Рот.　

— Я детектив Вебб, а це детектив Мун з поліції Ейлесфорда, — каже він, показуючи чоловікові свій жетон. — Регулярно тут рибалите? — цікавиться Вебб.

Рот хитає головою.　

— Ні, зазвичай я сюди не приходжу. Ніколи раніше не рибалив у цій частині. Просто пропливав отут, — він вказує пальцем на воду, — закинувши вудочку, і відчув, як та натяглася. Я нахилився, щоб поглянути, почав витягати й побачив авто.　

— Добре, що ви про це повідомили, — каже Мун.　

Чоловік киває, нервово сміючись.　

— Мене це справді вжахнуло. Не очікуєш знайти під водою машину. — Рот неспокійно зиркає на них. — Гадаєте, у ній хтось є?　

— Це ми й прибули з’ясувати, — говорить Вебб.　

Він відвертається від чоловіка й знову спрямовує погляд на озеро. Цієї миті на поверхню виринає водолаз і дивиться у бік берега. Заперечно хитає головою: ні.　

— Ось вам і відповідь, — промовляє Вебб.　

Але не такої відповіді він очікував. Якщо в машині немає тіла, як вона потрапила у воду? Хто був за кермом? Можливо, хтось зіштовхнув її.　

Мун поряд з ним здивована не менше.　

Можна знайти безліч причин, чому в автівці нікого немає. Імовірно, той, хто був за кермом, зумів вибратись і не повідомив про цей випадок, тому що випив. Або ж авто крадене. Його дістануть з води, побачать номер, і тоді буде з чого почати.　

Мун стоїть біля напарника, мовчки перебираючи можливі варіанти, так само як і він.　

— Дякую за допомогу, — каже Вебб Роту, а потім різко обертається і йде до озера. Мун намагається не відставати. Покинутий чоловік невпевненотупцює на місці.　

Водолаз уже виходить на берег. Поряд стоять морські офіцери; діставати машину з води — їхня робота. Вони вже робили це незліченну кількість разів. Другий водолаз досі під водою, готує все для підняття авто.　

Перший водолаз знімає маску.　

— Чотиридверний седан. Усі вікна низько опущені. — Він робить паузу й додає: — Можливо, затоплений навмисно.　

Вебб закушує губу.　

— Є здогадка, як давно він у воді?　

— Я сказав би, тижнів зо два, плюс-мінус.　

— Гаразд. Дякую. Піднімімо його, — каже детектив.　

Вони знову відступають і дають експертам робити їхню роботу. Вебб і Мун мовчки стоять і спостерігають.　

Нарешті лунає гучний плюскіт, і машина виринає з води. Її підіймають на кілька футів над поверхнею озера, і вони бачать її вперше. Вода потоками ллється з вікон і щілин у дверцятах. Хвилину машина висить у повітрі на тросах, порятована.　

Повільно хитається й опускається на берег. Приземлюється, підстрибує на місці й затихає, досі стікаючи рідинами. Намагаючись не замочити черевиків, Вебб наближається до авто. Це точно нова «Тойота Кемрі», і, як і казав водолаз, усі чотири вікна опущені. Вебб зазирає на переднє сидіння й помічає, що з-під нього виглядає жіноча сумочка. Зазирає назад і бачить на підлозі дорожню сумку. Машина смердить застійною озерною водою та гниллю. Детектив прибирає голову з вікна й обходить машину ззаду. Номери штату Нью-Йорк. Він обертається до Мун.　

— Перевір їх, — каже Вебб.　

Вона коротко киває й телефонує, щоб перевірити номер транспортного засобу, доки вони удвох обходять навколо нього. Нарешті напарники роблять повне коло й знов зупиняються позаду авто. Час відчинити багажник. У Вебба погане передчуття. Він озирається на чоловіка, який першим побачив машину в воді. Той не підходить ближче. На вигляд він так само насторожений, як і Вебб, але детектив знає, що не варто цього показувати.　

— Відчиняйте, — наказує він.　

Наближається член команди з ломиком. Очевидно, він уже робив це раніше — багажник з легкістю відчиняється. Усі зазирають усередину.　

У багажнику жінка. Вона лежить на спині, підгорнувши ноги набік, повністю вдягнена, у джинсах і светрі. Біла, імовірно, трохи молодша за тридцять, з довгим каштановим волоссям. Вебб помічає в неї на пальці обручку й перстень з діамантом. Він бачить, що жінку жорстоко побили. Її шкіра бліда й схожа на віск, а єдине вціліле око широко розплющене. Вона дивиться на нього, немов благаючи про допомогу. Видно, що жінка була красунею.　

— Господи, — видихає Вебб.