Хтось знайомий

Розділ дев’ятнадцятий

Ґленда чекає в «Бобі» на Олівію. Та спізнюється. Ґленда знов поглядає на годинник і питає себе, що її затримує. Запізнюватися кудись — це на Олівію не схоже.　

Нарешті вона з’являється, розгублена, і прямує до столика. Ґленда навмисно обрала столик, за яким їх не підслухають. Вочевидь, це не завадить.　

Олівія сідає. Вона помітно засмучена.　

— Що сталося? — питає Ґленда.　

— Ти маєш пообіцяти мені, що нікому не розкажеш те, що я тобі зараз розповім, — нервово говорить Олівія. — Навіть Кіту.　

Ґленда випрямляється.　

— Авжеж. Обіцяю. Я й так багато чого не розповідаю Кіту. То що сталося?　

Олівія понижує голос і каже:　

— Здається, Бекі Гарріс вважає, що в Пола був роман з Амандою.　

Наче електричний струм пробігає уздовж хребта Ґленди. Вона з тривогою дивиться на Олівію.　

— Чого б їй так думати?　

Доки Олівія пояснює, Ґленда намагається осмислити все, що чує про недавню розмову Олівії з Бекі. Але важко приміряти це на чоловіка, якого вона знає роками.　

— Пол не став би тебе зраджувати, — заперечує Ґленда. — Я просто в це не вірю.　

— Я теж, — каже Олівія, і її голос бринить від емоцій. — Але чому Пол не розповідає про це мені? Чому не зізнається, що говорив з Амандою? Чому мовчить про те, що вважає, ніби в Ларрі був з нею роман? Чому приховує, що його допитувала поліція?　

Ґленда чує, як у голосі Олівії наростає істерика.　

— Не знаю, — неспокійно каже вона.　

— Я гадала, у нас міцний шлюб. Ми чесні між собою. Повірити не можу, що він приховував це від мене.　

— Якщо Пол розповів поліції, що, на його думку, Ларрі спав з Амандою, а він її відраджував, я йому вірю, — твердо промовляє Ґленда. — Гадаю, імовірніше, Ларрі зраджував Бекі, ніж Пол зраджував тебе, так?　

Олівія киває.　

Здається, для неї полегшення чути це від когось іншого.　

— Власне, я, мабуть, і не мала тобі розповідати, але…　

— Що?　

— Бекі зізналася мені, що спала з Робертом Пірсом. До зникнення Аманди.　

Ось тепер Ґленда щиро приголомшена — цього вона точно не очікувала.　

Нарешті вона каже:　

— Ну, ну. Ось бачиш. У тому шлюбі, очевидно, проблеми є. — Атоді схвильовано нахиляється через стіл. — Послухай, Олівіє. Ти ж не хочеш, щоб поліція вважала, ніби Пол зустрічався з Амандою. Тоді він може стати підозрюваним в убивстві. Тобі цього не треба. Не треба, щоб вони нишпорили у твоєму житті.　

— Надто пізно, — жаліється Олівія. — Гадаю, Пол уже підозрюваний. Гадаю, Бекі вже розповіла їм про свої підозри щодо Пола й Аманди.　

Ґленда швидко каже:　

— Що ж, ти маєш подбати про те, щоб вони негайно облишили цю ідею. Скажи детективам, що Пол був з тобою всі вихідні.　

— Авжеж, він і був зі мною всі вихідні.　

— Ну, тоді гаразд.　

Олівія з явною напругою промовляє:　

— Я маю поговорити з Полом сьогодні, коли він прийде додому. Спитаю, чому він мені про все це не розповів. І спитаю прямо, чи правду сказав він поліції.　

Ґленда киває.　

— Дай мені знати, що він скаже.　

І тут помічає, що Олівія придивляється до неї пильніше, ніби вперше бачить, яка вона втомлена. Ґленда знає, що в неї під очима темні кола, — вранці розглядала себе в дзеркалі.　

— А твої справи як? — питає Олівія.　

— Так собі, — зізнається Ґленда. — Здається, Адам ненавидить свого батька.　

— Чому?　

— Не знаю. — Ґленда відводить очі. — Постійно чубляться. Припускаю, для хлопців-підлітків нормально сваритися з татами. їм треба відокремлюватись, відстоювати своє… — Вона робить паузу. — Зауваж, останнім часом я теж йому не дуже подобаюсь.　

Коли подруги прощаються, Ґленда йде додому, обмірковуючи те, що розповіла їй Олівія. Авжеж, Пол не став би зраджувати дружину. Вона знає їх шістнадцять років. Але їй тривожно. Ґленда пам’ятає, якою була Аманда того єдиного разу, коли вона по-справжньому її бачила, — на торішньому пікніку.　

Був теплий сонячний вересневий день. Аманда вбралася в короткий жовтий сарафан, що відкривав її гладенькі засмаглі ноги. Нігті на ногах були ідеально пофарбовані, і на ній були босоніжки на високих підборах.　

Ґленда й Олівія припинили носити короткі сарафани дуже давно. Тепер вони носили капрі й босоніжки на пласкій підошві й обговорювали, як дати раду венам на ногах. Але Аманда була молода, вродлива й ніколи не народжувала, тож її ноги були ідеальні, як і все решта. Зараз же Ґленда пригадує, як вона нахилялася вперед, буденно демонструючи краєчок пружних грудей і мережаного бюстгальтера щоразу, як говорила до Кіта, Пола, Ларрі чи будь-кого з присутніх чоловіків.　

Чи звертала вона того дня особливу увагу на когось із них? Ґленді так не здалося. Але всі чоловіки виставляли себе дурнями. Аманда фліртувала з кожним, оточуючи себе свитою, мов південна аристократка, доки її власний чоловік сидів осторонь, говорив мало, попивав пиво й поблажливо спостерігав за нею. Періодично Аманда оберталася до свого вродливого мовчазного чоловіка й стискала його долоню у своїй, немов визнаючи, що належить йому. Тоді Ґленді здалося, що Роберт пишається дружиною. Але зараз вона гадає — чи було так насправді? Чи він був ображений на неї, на ту увагу, яку Аманда отримувала й яку приділяла кожному, окрім нього? Може, він сердився і ревнував, але приховував це? Чи боявся він, що вона може бути невірною?　

Кожен шлюб має свої таємниці. Ґленді цікаво, які таємниці в них.　

Коли Пол вертається додому з роботи, Олівія чекає на нього. Рейлі пішов на баскетбольне тренування. Це дає їм шанс поговорити.　

Вона чує, яку парадні двері входить чоловік, і рушає з кухні до передпокою йому назустріч. І миттєво помічає, який він утомлений.　

Власне, вигляд у нього кепський. Та вона не має до нього особливого співчуття.　

— Нам треба поговорити, — каже Олівія. Її голос лунає напружено.　

— Можна спершу зняти пальто? — огризається Пол. Читає вираз її обличчя й питає: — Де Рейлі?　

— Рейлі на тренуванні. Буде вдома пізніше.　

Він проходить повз неї на кухню. Вона йде слідом і дивиться, як він тягнеться до буфета по пляшку скотчу. Не в змозі приховати гнів, Олівія дорікає:　

— Я знаю, що ти спілкувався з поліцією.　

— То вони приходили й говорили з тобою? — питає він з роздратуванням. — Чому я не здивований?　

Пол наливає собі напою й обертається до дружини, спершись на кухонну поверхню.　

— Ні, сюди вони не приходили. Бекі розповіла.　

— А, Бекі, — зло каже він і робить великий ковток.　

— Що, в біса, коїться, Поле? — розпачливо питає Олівія.　

— Я скажу тобі, що коїться, якщо ти впевнена, що хочеш знати. — Він робить ще один ковток. — У Ларрі Гарріса давно щось було з Амандою Пірс. Коли я прямо спитав його про це, він заперечив. Тож я сказав Аманді триматися подалі. А потім вона зникла. Тоді я не казав про це поліції, бо щиро не вважав, що це стосується справи. Та ніхто й не питав. Усі гадали, що вона просто пішла від чоловіка. Але зараз… Вочевидь Бекі бачила, як я говорив з Амандою, сунула носа, куди не слід, і розповіла поліції. Довелося їм усе пояснювати. — Пол фиркає. — Закладаюся, вона шкодує, що взагалі про це згадала. — Він підіймає голову й утомлено дивиться на Олівію. — І тепер вони вчепилися в мене. Питають про алібі.　

Він ще вище підіймає келих і вихиляє решту скотчу. — Питають тебе про алібі, — луною вторить Олівія. — 0, гадаю, Ларрі вони теж допитують, — каже Пол. Вона мусить спитати.　

— Скажи мені правду, — вимагає Олівія й відчуває, як уривається голос. — У тебе був роман з Амандою чи ні?　

Пол дивиться на неї, і щось у його поведінці змінюється. Колючий гнів полишає його.　

— Трясця, Олівіє, ні. Я не спав з нею, присягаюся. Я ніколи тебе не зраджував. Я б не став. Ти ж знаєш.　

— Тоді чому ти не розповів мені про це? Навіщо всі ці таємниці? Ти вчора говорив з поліцією, а мені навіть не сказав!　

Він похнюплює голову.　

— Пробач.　

Вона чекає.　

— Я не розповів тобі про Ларрі, — каже Пол, — бо хотів, щоб це залишилось між мною й ним. Я знаю, що ви з Бекі подруги. Не хотів ставити тебе в таке становище — знати й вагатися, чи не варто розповісти їй. Гадав, якщо скажу Аманді триматися осторонь, вона припинить тягатися за Ларрі. Не думав, що їхня інтрижка була для неї важлива.　

— Звідки ти знав, що вона зустрічається з Ларрі?　

— Я тижнями підозрював, а тоді заскочив їх, коли вона смоктала йому просто в його ж кабінеті.　

Олівія шокована.　

Питає себе, чи знає Бекі подробиці.　

А Пол продовжує:　

— Я все розповів детективам. Не те щоб мене так хвилював шлюб Ларрі — це мене справді не обходить. Але я непокоївся, що він стає недбалим і що хтось, окрім мене, може заскочити їх в офісі й він утратить роботу. А я не хотів, щоб це сталося.　

Олівія відчуває, як її напружені плечі потроху починають розслаблятися.　

— Але чому ти не розповів мені вчора, після того як говорив з поліцією? Навіщо приховав від мене?　

Пол хитає головою.　

— Не знаю. Я просто не уявляв, що робити. Треба було розповісти. Кажу тобі зараз. — Він зітхає й неспокійно додає: — Вони спитали, чи є в мене алібі на вихідні, коли зникла Аманда.　

— Що ти їм сказав? — питає Олівія.　

— Правду. Що всі вихідні був удома. Сказав, що ми, мабуть, залишились удома й дивилися щось на «Нетфліксі». Це те, що ми робимо зазвичай. Коли востаннє ми кудись ходили ввечері у п’ятницю або в суботу?　

Вона пригадує ті вихідні. А тоді каже:　

— Ні, тієї п’ятниці ти їздив до тітки, пам’ятаєш?　

Він застигає.　

— Чорт. Твоя правда. Я й забув.　

— Ти зателефонував мені з офісу й сказав, що вважаєш за краще відвідати її.　

— Так, — визнає Пол. — Трясця.　

Олівія пам’ятає той вечір. Пол поїхав до своєї тітки, а вона зосталась удома й дивилася кіно сама.　

— Тобі краще розповісти їм, — схвильовано каже Олівія.　

Він киває.　

— Розповім. Напевно, вони захочуть спитати й тебе також.　

— Спитати мене?　

— Де я був на тих вихідних.　

— Чому так важливо, де ти був? — дивується Олівія, засмучена цією ситуацією. — У тебе не було зв’язку з Амандою. У Ларрі був.　

Пол фиркає.　

— Не думаю, що поліція знає, кому вірити. — За мить він каже: — То ми квити?　

— Ти про що?　

— Ну, знаєш, ти не розповіла мені про ті листи…　

Вона зовсім забула про ті листи.　

Усе, що відбувалось останнім часом, геть витіснило їх з її голови. Олівія підходить до чоловіка, кладе руки йому на груди.　

— Так.　

Відчуває запах скотчу в його подиху.　

— Коли, ти казала, Рейлі повертається додому? — питає він, обвиваючи її руками й цілуючи.　

— Ще не скоро, — каже Олівія. — Чому б тобі не налити мені випити? — І, доки він наливає, розмірковує: — Ти ж не думаєш, що Ларрі міг бути причетний до…　

— Ні, звісно, ні, — запевняє Пол.