Попід Кичерами та над потоком

Х. СТЕФА...

Батькове серце найбільше в’януло до неї. Вона була на нього найбільше похожа не тільки з будови тіла, але з уподобань. Вона так само, як і батько, мріяла розбудувати оце тут у Розлучі. Пристанув і задумався: — Хіба би подружилася, то може разом з чоловіком будували би. Бо так вона сама зарабляє не багато, ледве на життя їй вистачає.

Зранку до вечора Старий Пан лякерував. Забіліли рами вікон і двері, засяли чистим лякером лавки на веранді. Потім лякер сох, а Старий Пан ходив, приглядався та щось собі під носом мугикав. Та вже пора була братись за зовнішні стіни. Тут уже самому Старому Панові було тяжко: взяв собі до помочі Панька. Щоправда й він був не обізнаний з тою справою, але дістав у руку щітку, на драбину повісив відро з фарбою та й поліз малювати хату, її горішні частини. Спершу Старий Пан повчав: — Отак, сину, тягни щіткою — в один і другий бік і не роби мазків, тільки покривай один другим. Вже як там Панько робив, так робив, але малював. Щоправда не лиш Панько, але й фарба залишала багато до бажання. Хоч вона й висохла, та не безпечно було в літі до неї діткнутися: на одягу залишалися бронзові плями й смуги. Не раз потім діти жартували собі з батькової фарби.

Все ж хату відмалювали. Тоді прийшла черга на лавки в городі. Тут уже зелений лякер виконував своє завдання. На щастя він був добрий і не ліпився.

Так оце до самого літа Старий Пан мав роботу. Бо квітень, травень і пів червня швидко минули, а в половині червня почався в Розлучі «сезон»: приїхали літники.

Старий Пан теж винаймив свої долішні чотири кімнати, сам пішов жити на гору. Там були дві кімнати й у кожній з них по два ліжка. В сінях було теж ліжко, його зайняла Ганя. Батькова кімната й друга чекали на приїзд дітей. Так бувало досі; один місяць була Стефа, чи теж Михася з Олегом, а другий невістка з Ігорем. Батько завжди тішився на приїзд внука й доньок.