Попід Кичерами та над потоком

ХХVI. ГОСТІ Й ДІТИ

Літо випало гарне й раннє, то ж у всіх будинках було повно гостей. Як гриби по дощі виросли крамниці. Чомусь здавалося, наче б усі ці люди ввесь час вдома нічого не їли, а тепер кинулися на харчі, як би були виголоджені. Та мабуть їхні апетити загострювало гірське повітря, сонце та рух. То ж крамарі продавали зранку до вечора й не вспівали настачити краму. Вже й постала друга кооператива повище костела, що в першу чергу збувала яйця. В нижньому кінці постала навіть крамниця Маслосоюзу.

Розлуч ставався осередком Турчанських гір. Коли появилися ягоди й гриби, люди з далеких сіл стали приносити їх до Розлуча. Оце ви бачите жукотинських жінок, що несуть гриби, а там навіть дзвинацьких, що живуть під полонинами, під самою угорською границею. Вони носитимуть увесь час афини, хоч дорога їм до Розлуча далека, півтори, чи й два дні ходу знайомими стежками, через гори. Дрібні це заробітки з оцих ягід, все ж кортить продати ці ягоди та й поглянути на той такий зовсім інший світ, не лиш панів, але й розлуцьких ґаздів. Там бо в отих далеких селах життя таке, як було споконвіку: малі хати під стріхою, частина навіть ще курних. Одяг і мова мабуть в нічому не змінилися, відколи цей нарід живе в своїх селах, що тягнуться смужками вздовж потоків та рік. А тут он глянь: ґазди набудували таких великих, панських домів, а молоді повбиралися на панську моду та й говорять вже не так, як вітці, а так по панськи, як би з книжок читали. То ж стане така бойкиня десь з Ботилки, задивиться, що й навіть торг забуде. А потім зідхне тяжко: бійтеся Бога, люди, та бійтеся Го, людонькове! Ото то світ настав, світок білейкий!

З кінцем серпня, після серпневих дощів, коли вже по лісах кинуться гриби, люди з різних сторін принесуть вінці з сушеними грибами. Запашні шапочки насиляні, як коралі: з краю дрібніші, дедалі до середини щораз більші. На середині пишається декілька великих, інколи завбільшки в тарілку. Ґаздиня перебирає їх, наче вервичку й коли в вас є охота послухати, вона розкаже вам мало не про кожен з цих грибів, головно з отих більших, коли й де їх найшла й як кожен з них виглядав і як вона втішилася знахідкою. Сушені гриби вже дорожчі й продажа приносить уже не ґроші, а злоті. Й літники купують, хоч у містах вони можуть дістати такі ж, а може ще кращі гриби, інколи навіть дешевіше. Але й їм хочеться привезти з собою щось із гір: кілька слоїків варення, кілька пляшок малинового соку й вінець грибів. Взимку їстимуть, смакуючи й нагадуватимуть собі соняшні дні дозвілля, проходи запашними лісами та ліниві дні літа.

У Николайчука в тому році теж було повно, навіть ліжка доводилось доставляти. Старого Пана ви постійно бачили з його наплечником, повним краму. Потім, наклавши окуляри на ніс, варить, кроїть, мішає, та хвилюючись помагає до кожної кімнати висилати харчі. З гостями має багато мороки, бо вони й не з усього задоволені. Оце привіз із Старого Самбора дуже гарне волове м’ясо. Цілих п’ять кілограмів пішло в горщок і росіл випав темний і міцний, але не товстий, бо м’ясо було пісне. Молоді панни, що жили в Ганиній кімнаті, лаялись, мовляв: цей росіл не видів м’яса. Тоді Старий Пан взяв горщок за два вуха та поніс його до кімнати показати, яке прекрасне м’ясо й скільки його пішло на росіл. Це була публіка привикла до товстого росолу з переднього м’яса. То знову вийшло непорозуміння за кулешу, помащену смальцем, замість масла. Серед таких клопотів сходило літо.

Не багато залишилось Старому Панові часу, щоб тішитися з побуту Михасі з Ольцем. Ще перед сезоном, надіючись приїзду молодшої доньки. Старий Пан зробив візок такий на низьких колесах, з дощок, з дишлем. Та стіни цього візка він гарно прибрав витинами в дереві й полякерував його на біло. Під час тої роботи, він розказував Гані, який то в нього внук і як буде приємно возити його в тому візочку по городі.

Приїхала Михася. Ольцьо вже потроху ходив, та з візочка радо користав. Коли Старий Пан мав час, брав за руку внука та вчив його ходити.Так ішли вони на грядку з полуницями й на ній він вишукував, якнайкращі й найбільш соковиті та вкладав хлопчикові в ротик. Ольцьо називав їх екі. Видимо вони йому дуже засмакували, бо побачивши тільки дідуся, кликав: дідусь, екі! Щоправда, полуниці швидко покінчилися, але ж можна їх було заступити іншого роду ягодами. Спочатку то були запашні суниці. О, які вони були солодкі, аж розпливалися в роті. Виглядали, як краплини соняшного сяйва. Старий Пан любив їх найліпше з усіх ягід, а ще коли їх прирядити сметаною з цукром. Зараз після Петра приходили малини. Вони були м’які, ситочервоні, соковиті. А там афини й вкінці ожини. Прекрасні наші гори, багаті наші ліси на ягоди й гриби, радують людину своїми дарами.

Михася потроху відпочивала, найчастіше сидячи з малим у лісі на Кичері. Трохи помагала батькові при його пансіоні. Вона була дуже добра господиня, а головне любила випікати всілякі солодкі присмаки й лакоминки.

Цього літа Старий Пан досить добре заробив і тепер перед ним стояло завдання: ремонт хати й купівля корови та будова стайні.