Попід Кичерами та над потоком

XLIII. ЗА МОСТОМ

До літа Малерманівка була так з грубша готова. Певно, що там виправа, обладнання, город ще залишили багато роботи. Та це не важне. Малерман був багатий, виложив відразу потрібні гроші, а оце тепер у нього сезон. Усі будинки — а це партерові дімки, трохи похожі на дім Старого Пана, бо теж з мансардами й двома ґанками — аж тріщать від літників. Зранку до ночі гамір, шум, рух. Єдиний спокійний час вранці, так до полудня, бо ті, що в ночі не танцювали — в Ружі ресторан і дансінґові кімнати — пішли купатися, чи до лісу, а ті, що танцювали, сплять. Біля полудня ці й другі сходяться в ресторані й починають свій такий типовий гомін. Там різні Фанці, Люсі, Малці й як вони всі називалися — в крикливих піжамах, або на пів голо — вони цілий день в купелевих штанцятах — зчиняють метушню, біганину та типовий для наших літнищ настрій.

Після обіду вони вилягаються на лежаках, що їх Дмитро мусить за ними носити та раз складати, то знову розкладати й, як звичайно, їдять помідори, помаранчі й інші овочі, що їх Малерман спроваджує зо свого складу у Львові. Ви тільки й чуєте, як мами клопочуться, щоб діти їли. Та все: «Іцині, полкній», «Сальцю, я це проше, єдз». І журяться, що діти не хочуть їсти, хоч вони товсті й червоні та веселі. Ці люди дбають про свій доріст. Тут знову стоять вози. Сидження ґазди зробили з соломи й покрили їх коцами. Так є делікатно. На вози сідає ціла хмара оцих Малерманівських літників та зі співом і вигуками їдуть гостинцем на Явору. Люди по полях тільки дивуються та й спльовують. І знову ніч, і дансінґ у Ружі, що на нього приходять літники з інших домів. Справді, в Малерманівці добре живеться, при широкій вулиці, типовій для люфтників «Брайте Ґас».

В такий гарячий час Дмитро має повні руки роботи й голова йому ходором ходить: він ще не привик до цього всього. Але він гарно одягнений і літнички до нього зідхають: «ах, які тен Дмітро пєнкни!» Постійно кличуть його й добагають собі не відомо чого. Коли господар наказав йому бути ввічливим і виповнювати забаганки літничок, то ж виконує це, як знає. Зате в руку завжди щось переходить, а найбільше, коли виїздять і Дмитро прощає їх із китицею якогось хабаззя; такий у Розлучі звичай завівся.

Дмитро трапив на добре місце, треба сказати, й не один в селі йому заздрить. Гроші відносить до батька, а старий Панькович дбайливо складає їх та своїм господарським розумом провадить бухгальтерію заробітків Ілька й Дмитра. Обидва з Паньком вони давно вже почали підвалини під новий будинок. Та тепер не пора на це. Є робота в полі, є літо. Але, як тільки настане осінь, стіни кластимуть.

В сезоні й їсти Дмитрові прекрасно. Він помагає теж у ресторані й їсть там щодня, а то й двічі денно м’ясо. Коли ж у ґазди м’ясо, скажіть? На великий празник та й на весілля. А тут день у день. Та Дмитро й на їдження делікатний: він не їсть багато й не товстіє. Тільки обличчя дістає здоровіший вигляд, а плечі поширюються.

А напроти Малерманівки хата Рівняка. У нього теж одна партія літників. Олеся варить для них і прибирає, має теж трохи мороки. Але в літі майстерки нема, то ж Андрій не має роботи. Робив би при хаті та при чужих не годен стукати та гупати. Поля свого не має. То ж сидить часто на ґанку й дивиться на цю комедію в Малерманівці, або йде кудись у село. Та ґаздам ніколи балакати в літі. До ґаздівської роботи Андрій не наймається, бо він майстер і йому не випадає. То ж його хата росте поволі, тимбільше, що до своїх будинків містові люди спроваджують майстрів, що вміють будувати оці штучні віллі, повні ґаночків, вежечок, на високих підмурівках та з різними прибагами. То ж зарібки має Андрій тільки при ґаздівських домах та й то не дуже, бо ґазди самі собі майструють. Щоправда Олеся шиє і так ґрейцар до ґрейцара. В осені Андрій збирається працювати при горішніх кімнатах.

Часом до Рівняків забігає Дмитро, як пани трохи порозходяться. Сідають тоді всі троє в кухні, чоловіки курять — Дмитра теж пані навчили курити цигарки — й розказують собі про своїх гостей. Мають багато сміху з оцих усіх Сальц і Марись, що в’язнуть до Дмитра. Олеся слухає і часом теж сміється. Вона гладко зачесана й не носить хустки, хоч ґаздині не пасує без очіпка, чи без хустки. Похилює голову над шитвом, а її білий, стрункий карк вихиляється з-під блюзки.

— На таку справу, може тя котрась схоче та ще ся з панною ожениш — жартує Рівняк.

— Я бим їх не хтів, хоч би мені за ними цілу Малерманівку давали. Хіба бим натрафив на таку, як ваша Олеся, то бим ся надумав.

— Чого, є і там файні, але то всьо жидівки.

Олеся ані голови не підвела з над шитва, ані не поглянула. Що ж, може собі парубок говорити, що хоче.

Все ж літо швидко кінчиться. Оце вже прийшли дощеві дні. Малерманівка опустошіла. Дмитро прибрав будинки й обкопав оцих кілька деревцят, що Малерман засадив на своїй млаці. То ж просить Олесю, щоб часом кинула оком крізь вікно, що там діється у нього у господарстві, а сам іде в село, помагати батькові зібрати овес, потім при будові. Йде з ним і Руський Пан: він теж помагає Паньковичам ставитися. Так у Поточині стає пусто й глухо й тільки стукіт Олесиної машини чути під лісом. А там шумить потік, що зібрав осінніми дощами, й є нудно й Олеся має час думати. Добре було б, як би діти були. Олеся зідхає. Вечором приходять обидва чоловіки й вечеряють у Рівняків. Зате Дмитро платить їм п’ятку. Снідання і полуденок він сам собі готує. Й знову сидять обидва чоловіки при столі. Олеся подає їсти. Дмитро має почування домашнього затишку й думає, що як отець поставлять нову хату, треба буде оженитися. Тільки ж якось і йому не до вподоби розлуцькі дівчата. Чи не задивився він на Андрія?