Попід Кичерами та над потоком

ІV. САМОТОЮ

Налюбувавшись видом із своєї лавочки, Старий Пан ввійшов у хату. Вже бо вечір западав. Якраз зі станції принесли йому молоко: станційний, його тут називали будником, а такі малі зупинки часом називали будками, мав корову й від нього мешканці Кичери брали молоко. Старий Пан прикучнув біля пічки й розклав вогонь під плитою. Суха чатина зайнялась швидко й запалахкотіла з тріскотом. Запашний дим ще якийсь час звивався клубками в вихолодій грубці й швидко пробив собі дорогу. Старий Пан підкинув полін і, діставши з шафи синю ринку, вилив до неї молоко й поставив варити.

Якось відрадніше стало в хаті. Тепло від плити, запах чатини та молока оживив мертвоту нутра. В міжчасі Старий Пан позачинював вікна, замів свою кімнату й кухню, клав на стіл харчі, що їх привіз зі Львова, та велику, білу філіжанку на молоко. З кошика вийняв Міміну мисочку й налив до неї молока. Сам мав на вечерю хліб із сиром і яйця, що їх зварили ще у Львові, та свіжо спражене молоко. Їв із смаком, найбільше розкошуючись молоком.

— Пий молоко. Мімі, пий! Такого у Львові нема: там вода забілена, позбирана, а тут густе, смачне молочко. Коровка пасеться на запашній гірській травичці, їсть сіно, що в ньому більше квіток, як трави й молочко дає чудесне. Хлепай, Мімі, хлепай, бачиш, як панові смакує молочко?

Та Мімі не дуже прикладалася до їжі. Вона й загалом була ніжна й до кожної їжі треба було її просити. Так і тепер: їла, як довго пан її припрошував, коли ж кінчив говорити, то й вона перестала їсти. Тому Пан постійно мусів її принукувати.

Повечерявши, Старий Пан вийняв постіль із шафи й заніс її до кухні, щоб нагріти біля печі: за зиму вона намерзла й чути її було тухлиною. Сам же він взяв відро й дзбан і пішов на станцію по воду. Біда була на Кичері без води!

Швидко потім Старий Пан засипляв. Та Мімі не давала йому спокою. Вона не хотіла спати в кошику й плакала біля його ліжка так довго, поки він не взяв її до себе. В ліжку вона притулилася в його ногах, лизала їх з вдячністю і аж тоді заснула. Нічну тишу хати непокоїв шкрябіт мишок. Час до часу тріщала підлога, щось хрупнуло в стіні, десь щось стукнуло. Голоси пустки полошили сон. Але за вікном шумів ліс, стиха колихаючи стрункі стовбурі в нічному вітрі. Місячне сяйво заливало поля і гори й золотило біленький світ бойківський. Старий Пан прокидався в ночі й, станувши біля вікна, захоплювався красою нічного краєвиду в горах. Потім обдумував, як йому далі жити й снував свої пляни, щодо побудови господарства та направок.

Прокинувся він дуже рано, як тільки засвітало. Великий, ясний, весняний день вдирався в вікна та в очі, що в місті привикли до сутінків між кам’яницями. Потім сходило сонце, виринаючи ласкаво з-за Острого, заспівали пташки, й був день. Перший день Старого Пана на Кичері.

Самотою не можливо жити, хоч яка краса довкруги. Серед неї людина ще більше відчуває своє сирітство. То ж Старий Пан вирішив піти по Ганю. Такий звичай на Бойківщині: хочеш згодити слугу, піди до нього до хати, чи теж там, де він працює, та, обговоривши все, приведи його з собою. Пізнати, що й ти ґазда й що й він не будь хто, та на нічиїй ласці.