Таємна вечеря

Дві ями копали Йому гробарі.

Це — страшно, як дві — на погреб одного!

Що в другій поховано кості старі,

А перша чекає і досі Його.

Вона божевільно волає до всіх:

— Коли ж Його тіло у себе прийму?

І хто учинив цей немислимий гріх,

Пославши дві ями життю одному?! —

...Над першою ямою стогнуть сичі.

Земля в ній осіла у чорній тужбі.

І марне від неї втікає в корчі

Наймач, що намовив на дві копачів.

Щоночі, як вип’ють по третій до дна,

Гримлять гробарі у сп’янілій злобі:

— Коли не оплатиш за дві нам сповна,

У першій лежати тобі!