Таємна вечеря

Затерті фрази, перепродані мислі.

Куплені-перекуплені, з’їдені міллю сентенції.

Папір обвально дорожчає

пропорційно здешевленню слів.

Завезений втридорога крам

пішов на декольтовані

до непристойності гасла.

Надто многі дозволяють собі те,

що дозволено небагатьом:

кожен третій числить себе поетом;

кожен другий пнеться в солов’яненки;

перший — ліпший ладен стати президентом...

Вулиці, майдани, базари,

телеекрани, радіо, мегафони,

газети, летючки, інтернет, роти

ревуть, хриплять, сичать,

репетують, волають, гарчать,

гавкають, виють,

випльовуючи на опонентів

мегатонни помиїв.

Прислухайтесь... Цитуємо:

«Злодюга, педермот,

агент ЦРУ, СБУ, ФСБ

(чи Моссаду, що одне й теж)»;

«дрімучий бездара, телепень, злодюга,

олігарх, пройда, змовник,

замовник, ворог нації

(колишнє «ворог народу»);

московський попихач, стипендіат Олбрайт —

і він (вона, воно) ще й пнеться

в президенти України!

Ну, ви бачили отаке?!»

Це — про опонентів.

І одразу ж вкрадливо ніжне —

про себе:

«Побратими і посестри! Коли я

стану Президентом

моєї нещасної України...»

(де ти її взяв ту нещасну —

хотілось би знати?);

«я, — б’є себе в груди цитатою, —

що вгору йде,

хоч був запертий в льох...»

(щоб ти вже сидів там до скону!);

«дорогі люди! Як і ви, я нічого

не маю...» (за душею — уточнимо);

«як і ви, я — за межею виживання»

(за рогом гарцює іномарка з двома

джипами горил);

«дивіться, — я вивертаю кишені:

тут — ані копійки!»

(зате там— пару сотень мільйонів знайдеться);

«я вистраждав Україну за гратами»

(справді — одних саджали,

а декого й «підсаджували»);

«коли оберете, я зладнаю команду

тільки з патріотів!»

(має, щонайменше, два громадянства);

«я виведу вас із цієї пустелі»

(та ти хоча б сам додому втрапив!);

«я перекрию всі аеропорти і кордони

цим хапугам»

(власний літак, про всяк випадок,

завжди напоготові);

«якщо мене оберуть,

ми нагодуємо хлібом три Європи»

(у кишені — комбінація з трьох пальців);

«слава Україні!» — вибухає в захваті насамкінець

(відлунням повертається:

«Вічна пам’ять дурням, якщо повірять»).

...Молодиця, насипаючи покупцеві

соняшникового насіння в кульок із часопису,

де шкіриться світлина

якогось претендента,

і краєм вуха слухаючи ще одного — з базару,

зітхає:

«І в кого воно, стерво,

навчилося так брехати?!»

Покупець, повертаючи жінці здачу,

усміхається:

— Це вам, мамо, гонорар

за правдиву інформацію...

Перепрошую, як Вас величати?

— Мене? — перепитала. —

Та зовіть просто:

Україна...