Таємна вечеря

Відлебеділа, ніби мить,

Як дивен сон — поза літами.

А щось болить... А щось болить...

А що болить — позамітало.

Все перегіркло на полин.

Було. Забулось. Не збулося...

А щось болить... А щось болить...

А що болить — те знає осінь.

Минають дні. Згасає крок.

Імен забутих — тихі тіні...

Вже, як тоді, не грає кров,

І на перо спадає іній.

Нещадний грудень з рук обох

Кладе на шлях замети сизі.

Але світа, як слово Бог,

Зоря надій в небесній книзі.

Все одпливло, як вік і мить.

Та щось на дні щемить і дише.

Спасибі серцю — хай болить.

Як відболить — тоді вже... тиша.