Таємна вечеря

«Гряде пророк! Пророку — лєта многа!»

Волає ревно православний люд.

...Левина грива.

Борода — з Толстого.

І лиш в очницях кубляться волого

Нехристиянські блуд, і страх, і лють.

Так хто ж єси? Яку іще подобу

Сховав нараз від мертвих і живих

Під арештантську маскувальну робу. —

Ти, мічений у списках потайних?

Та око правди прозира наскрізно...

І твій зіщулений, тваринний страх —

Довічна мста за спродану Вітчизну.

За всіх, засвідчених у таборах!

Втікав, як тать, в чужинницькі пенати...

А за тобою мітою біди

Звивався слід, який ти приховати

Жадав би і на Страшному Суді.

О, вічна тяга, котра кримінала

На темне місце манить, як магніт!

Вона тебе і за бугром дістала, —

І в отчий край жене на суд і звіт.

І він — гряде. І за собою сіє

Імперське сім’я з лапи руйнаря.

О, Господи... Чи відаєш, Росіє,

Кого ти зустрічаєш, як царя?!

Ти ще спізнаєш, що твоя недоля,

Твоя руїна і зоря тяжка

Лежить, мов камінь з Каїново-поля,

На чорній совісті твого божка.

Це він почав... Із темного бісів’я

Привівши під своїм кривим крилом,

На горе сирих, на ганьбу Росії

Перевертня із міченим чолом!