Таємна вечеря

Затули мене крилом

Від промерзлої студоми.

Борони мене хрестом

Від Гоморри і Содому!..

Скаженіє бурелом

У вселенському огромі, —

Затули мене крилом.

Кулі б’ють, налиті злом,

З гайдамацьким пересвистом.

Затули мене крилом

В чистім полі від нечистих.

Відьма править помелом.

Сатана три шістки числить...

Затули мене крилом.

В чистім полі замело.

Тільки місяць — упівока...

Відведи мене в тепло

До людей із одинока,

Доки душу не взяло

В лапи зашпорів жорстоко.

Від провалля — за півкроку —

Рятівне подай крило.

Ти ячиш мені: «Зажди!

Не спіши туди задуже.

Краще згинуть в холоди,

Ніж у спертому задушші.

Краще вовк — серед біди,

Ніж лисиця — на подушці.

Краще хрест — на грішну душу,

Ніж втопить її в меди.

В тому світі — фальш і зиск.

Він брехливий, як газети.

Краще жити серед зим,

Ніж у теплій твані вмерти.

Краще вирвати язик,

Ніж піти до них в поети.

Краще крапка пістолета,

Ніж од митаря — срібник».

Навіть вухом не повів

На замови-остороги.

Поманило до гуртів,

На дідівські на пороги,

Під зачовганий мотив

Про дитинство босоноге.

...Так летів до отчих місць,

Що у сім потів облився!

Глянув: стільки рідних лиць!

І ні жодного ... обличчя:

Від колишніх юних птиць —

Тільки пір’я на обійсті...

Шаста виводок лисичий

З хижим поблиском зіниць.

Ще недавно позахмар

Ми злітали в орлім чарі!

А тепер новий вівчар

Заганя нас до кошари.

В нього із-під шаровар

Визира копитищ пара,

На яких вогніють тавра

Від рогатого з тартар.

Сіра тиша над селом.

Ходить колами шуліка.

Не ховай мене за склом

Від розстріляного віку!

Хто ж це нас пустив на лом,

Україно, при задвірку?

Що ж це ми, такі великі, —

Знову під чужим кермом?!

... Гірко сплеснула Дніпром,

Затужилася борами:

«Не питай мене пером,

Запитай у свого страму:

А хіба не ви гуртом

Віддали мене у найми

Прибирати за столом

За новими хазяями?»

В сонну тишу над селом

Прорипів протез іржаво.

Тінь якась — на всю державу

Стала між добром і злом.

Дзенькнули медалі слави,

Голос гримнув напролом:

— В кого ти питаєш правди

І кому ти б’єш чолом?!

Та на всі свої волання

Ти скоріше діждеш смерть,

Ніж відлуння чи зізнання:

В цій державі все, — до грана

Полетіло шкереберть —

В наших кресах, як в саванні,

Окупанти бродять п’яні...

Дожилися, вашу... честь! —

Позіхнуло наостаннє:

«Сю ніч снились партизани...

Тут лісок... за кілька верст».