Таємна вечеря

Я Іржавця молив, і Сулі я годив,

Щоб мені відчинили ворота.

Та суворо відмовив мені Яготин:

Ти, мовляв, не із нашої чоти.

Ти загруз в марноті. Ти на слові засох,

Ти блідий, мов чиновні папери.

Тут Шевченко ходив. Він узяв на засов

До моєї обителі двері.

Ти піди уклонись до Тарасових ніг

І втопи у озерах погорду,

І у пору купальську, на Йванову ніч

Попроси свою квітку в Природи.

А не вимолиш, що ж — таланить не усім —

Не впадай у зажуру і скруху,

А зайди із дороги на хліб та на сіль

До оселі Євгена Товстухи.

Він тобі наготує козацький напій,

Він тебе перегляне по нотах, —

І очистить, і скине у синій Супій

Всю твою сухозлоту марноту.

Ти прийми з його рук животвор-звіробій,

Як з долоні самої Природи.

І спивай по ковтку, доки сам у собі

Не відчуєш, чийого ти роду.