Задуха

Розділ двадцять сьомий

На сьогоднішній вечір задумка така: я ховаюсь у спальні в шафі, поки дівчина приймає душ. Потім вона виходить — уся розпарена і рожева, смачно напахчена парфумами. На ній — тільки прозорий халатик із мережив. Я вискакую з шафи з панчохою на голові й у темних окулярах. Жбурляю її на ліжко. Приставляю їй до горла ніж. І спокійно ґвалтую.

Простіше простого. Ще один крок до остаточного безстидства.

Просто постав собі запитання: чого б Ісус ніколи не зробив?

Тільки вона говорить, щоб я не ґвалтував її на ліжку. У неї блідо-рожева шовкова білизна, і вона не хоче її забруднити. І не на підлозі — тому що килим боляче дряпає спину. Зрештою ми зійшлися на тому, щоб на підлозі.

Але підстеливши рушник. Тільки не гарний, гостьовий, сказала вона. Вона залишить його на туалетному столику, старий рушник, і мені треба буде його розстелити завчасно, щоб потім не перебити настрій.

Перш ніж піти в душ, вона відхилить вікно у спальні.

Коротше, я залізаю до неї в спальню, ховаюся в одежній шафі — голий, із панчохою на голові, в темних окулярах і з ножем у руці — з найтупішим ножем, який мені тільки вдасться дістати. Рушник уже розстелено на підлозі. В панчосі страшенно парко, в мене все обличчя мокре. Голова нестерпно свербить.

Вона сказала, у вікно — не треба. І через камін — також. Вона сказала, щоб я зґвалтував її біля шафи, але не дуже близько.

Її звати Ґвен, ми познайомились у книгарні, у відділі «Здоров'я». Складно сказати, хто до кого підкотився, але вона вдавала, що читає брошурку про комплексне лікування від сексуальної залежності, а на мені того дня були мої «щасливі» труси, і я взяв із полиці таку саму книжку, вже передчуваючи чергові небезпечні стосунки.

Пташки так роблять. Бджілки так роблять.

Мені потрібен приплив ендорфінів. Це мій транквілізатор. Я відчуваю нагальну потребу у викиді пептиду фенілетиламіну. Тому що я наркоман від сексу. Хвора людина. І взагалі, хто їх рахує?

У кав'ярні при книгарні Ґвен сказала мені, щоб я приніс із собою мотузку — але не нейлонову мотузку, вона боляче треться об шкіру. А на прядиво в неї алергія — висип і кошмарна сверблячка. Можна скористатись ізострічкою. Але тільки не широкою. І не замотувати ізострічкою рота.

— Коли знімаєш широку ізострічку, — сказала вона, — це так само еротично, як епіляція на ногах восковими пластинами.

Залишилося тільки домовитися про час. У четвер не могли ми обоє. По п'ятницях у мене збори сексоголіків. На вихідних також не виходило. У суботу мені треба до мами в лікарню. В неділю вона проводить якусь добродійну лотерею в себе у церкві, отож ми домовилися на понеділок. У понеділок о дев'ятій: не о восьмій, тому що вона пізно йде з роботи, і не о десятій, бо наступного дня мені рано вставати на роботу.

І ось настав понеділок. Ізострічка в мене з собою. Рушник уже розстелено, і коли я вистрибую з шафи з ножем, вона запитує:

— Це що, моя панчоха?

Я заламую їй за спину одну руку і приставляю ніж до горла.

— Ми так не домовлялися, — сердиться вона. — Я сказала, ти можеш мене зґвалтувати. Але я не говорила, що ти можеш зіпсувати мої панчохи.

Рукою з ножем я намагаюся стягти мереживний халатик з її плечей.

— Стоп, стоп, стоп, — каже вона і б'є мене по руці. — Я сама. А то ти його порвеш. — Вона випручується.

Я говорю: можна мені зняти окуляри?

— Ні, — каже вона і знімає халатик. Потім підходить до відчиненої шафи і чіпляє його на вішак з м'якими плічками.

Але я, кажу, нічого не бачу.

— Не будь таким егоїстом, — мовить вона. Вона зовсім гола. Вона бере мою руку і стискає її навколо свого зап'ястя. Потім заводить вільну руку за спину і притискається до мене спиною. У мене вже встало, й вона притискається до мого члена своїм теплим задом і каже: — Я хочу, щоб ти був ґвалтівником без обличчя.

Я говорю їй, що посоромився купити панчохи. Хлопець, який купує жіночі панчохи, — він або злочинець, або збоченець.

— Господи, що за маячня, — каже вона. — Всі ґвалтівники, з якими в мене щось було, вони завжди самі панчохи купували.

І потім, говорю я, їх стільки, всяких панчіх на вітрині — найрізноманітніших кольорів і розмірів. Тілесного кольору, бежеві, кольору засмаги, чорні, білі… але я не бачив жодного розміру «на голову».

Вона кривиться й мовить:

— Можна я тобі дещо скажу? Одну річ?

І я говорю: ну скажи.

І вона мовить:

— У тебе з рота смердить.

Там, у кав'ярні при книгарні, коли ми обговорювали майбутній вечір, вона сказала:

— Ти завчасно поклади ніж до холодильника. Щоб лезо було дуже холодним.

Я запитав: може, скористаємося гумовим ножем?

І вона сказала, що ніж має бути справжнім.

Вона сказала:

— І краще за все, щоб ніж не нагрівся до кімнатної температури. Я люблю, коли лезо дуже холодне.

Вона сказала:

— Але будь обережним, бо, якщо ти випадково мене поріжеш… — вона нахилилася до мене через стіл, — якщо ти навіть злегка мене подряпаєш, ти в мене сидітимеш у тюрмі ще до того, як надінеш штани.

Вона відпила свій трав'яний чай, знову поставила чашку на блюдце і сказала:

— У мене дуже чутливий нюх, тому я була б тобі дуже вдячна, якби ти не душився ніякими лосьйонами-одеколонами-дезодорантами із сильним запахом.

Ці сексуально заклопотані дівиці — вони всі такі чутливі. Але вони просто не можуть, аби їм не вставляли. Вони просто не можуть зупинитись — хоч який би це мало принизливий вигляд.

Господи, як мені подобається, коли мені дають чіткі вказівки, що треба робити.

Там, у кав'ярні при книгарні, вона поставила сумочку на коліна і щось дістала звідти.

— Ось, — сказала вона і подала мені аркуш-ксерокопію зі списком деталей, які їй хотілось би включити. На самому початку було написано:

«Зґвалтування — це питання влади й сили. У цьому немає нічого романтичного. Не закохуйся в мене. Не цілуй мене в губи. Не чекай, що тебе запросять залишитися, коли все закінчиться. Не запитуй, чи можна скористатися моєю ванною; кажу зразу — не можна».

Того понеділка, у неї в спальні, вона притуляється до мене гола й каже:

— Я хочу, щоб ти мене вдарив. — Вона говорить: — Але не занадто сильно й не дуже слабко. Удар мене, щоб я кінчила.

Однією рукою я тримаю її руку за спиною. Вона треться об мене задом. У неї красиве засмагле тіло, от тільки обличчя занадто бліде й мовби вощене — зі зволожуючим кремом вона явно переборщила. Я бачу її відображення у дзеркальних дверцятах шафи. Моя голова в панчосі й темних окулярах стирчить у неї над плечем. Вона притуляється спиною до моїх грудей, і між нами течуть струмені поту. Від неї пахне гарячою пластмасою — як пахне в соляріях. У другій руці в мене ніж, і я запитую: вона хоче, щоб я вдарив її ножем?

— Ні, — мовить вона. — Це буде вже не «вдарити», а «шимнути». Ударити когось ножем називається «шимнути». — Вона каже: — Поклади ніж і вдар мене просто рукою.

Я збираюся кинути ніж.

І Ґвен мовить:

— Тільки не на ліжко.

Я жбурляю ніж на туалетний столик і замахуюсь для удару. Я стою в неї за спиною, й мені незручно.

Вона каже:

— Тільки не в обличчя.

Я опускаю руку нижче.

І вона каже:

— І не в груди, а то може розвинутися пухлина.

Дивись також: фіброзно-кістозна мастопатія.

Вона каже:

— Може, просто шльопнеш мене по заду?

І я говорю:

— А ти, може, просто заткнешся й даси мені себе зґвалтувати?

І Ґвен мовить:

— Ах, так?! Тоді взагалі йди геть.

Вона щойно вийшла з душу, й волосся в неї на лобку м'яке й пухнасте, а не розплющене по шкірі, як це буває, коли ти тільки-но зняв із жінки трусики. Я запускаю руку їй між ніг. Дивне відчуття — мовби пестиш щось штучне, гумове і пластмасове. Занадто все гладеньке. І ледь-ледь слизьке.

Я кажу:

— Що в тебе з піхвою?

Ґвен дивиться вниз і мовить:

— А що з нею? — Вона каже: — А, це. Це фемідом, жіночий презерватив. Краєчки стирчать назовні. Я не хочу нічого від тебе підчепити.

Я говорю, що взагалі-то я гадав, що зґвалтування відбувається якось більш спонтанно. Ну, себто як злочин на ґрунті пристрасті.

— Це свідчить про те, що ти ні біса не знаєш про те, як треба ґвалтувати жінку, — каже вона. — Гарний ґвалтівник усе планує заздалегідь. До найменших деталей. Вони для нього — як ритуал. Це має бути схожим на релігійне таїнство.

Те, що тут відбувається, мовить Ґвен, це священнодійство.

Там, у кав'ярні при книгарні, вона передала мені аркуш-ксерокопію і запитала:

— Ти згоден із усіма пунктами?

Там було написано:

Не запитуй, де я працюю.

Не запитуй, боляче мені чи ні.

Не кури в мене вдома.

Не розраховуй, що тебе запросять лишитися на ніч.

Виручальне слово «ПУДЕЛЬ».

Я запитав, що це значить — виручальне слово.

— Якщо все зайде занадто далеко або перестане нам подобатися, — сказала вона, — треба просто сказати «пудель», і гра припиниться.

Я запитав: а еякулювати мені можна?

Вона відповіла:

— Якщо це для тебе так важливо.

І я сказав:

— Гаразд, де треба підписати?

Ці зворушливі дівиці з тягою до екзотики. Ненаситні сексуальні маніячки.

Гола, вона бачилася мені занадто кістлявою. Шкіра в неї — тепла й волога. Здається — натиснеш на неї сильніше, і з неї бризне мильна вода. У неї дуже худі ноги, вони стикаються тільки на сідницях. Маленькі пласкі груди мовби приліплені до грудної клітки. Я продовжую тримати її, заламавши одну руку їй за спину. Я дивлюся на нас у дзеркало. У неї довга шия й похилі плечі — схоже на шийку винної пляшки.

— Будь ласка, припини, — каже вона. — Мені боляче. Я дам тобі грошей.

— Скільки? — запитую.

— Будь ласка, припини, — мовить вона. — А то я зараз закричу.

Я відпускаю її руку і відступаю на крок.

— Не кричи, — кажу. — Не треба.

Ґвен зітхає, потім розвертається і б’є мене кулаком у груди.

— Ти козел! — мовить вона. — Я не сказала «пудель».

Нібито ми тут граємо у «Велю — не велю» в порнографічному варіанті.

Вона знову заводить руку за спину і притуляється до мене спиною. Потім підводить мене до розстеленого рушника й каже:

— Зачекай. — Вона бере з туалетного столика якусь рожеву пластмасову штукенцію. Вібратор.

— Гей, — кажу я. — Я такими речами не бавлюся.

Ґвен знизує плечима й мовить:

— Взагалі-то це я для себе приготувала.

І я кажу:

— А як же я?

І вона мовить:

— Наступного разу принось свій вібратор.

— Ні, — кажу, — я щодо того, а як же мій член?

І вона мовить:

— А що з твоїм членом?

І я кажу:

— Він узагалі якось тут передбачений?

Ґвен улаштовується на рушнику, хитає головою й мовить:

— Ну чому мені завжди не щастить? Чому мені трапляються хлопці, які намагаються бути люб’язними, милими й гарними? Тепер ти ще захочеш зі мною одружитися. — Вона каже: — Я хочу, щоб зі мною хоч раз обійшлися брутально. Хоча б раз!

Вона мовить:

— Поки ґвалтуватимеш мене, можеш помастурбувати. Але тільки на рушник. І щоб мене не забруднити.

Вона розгладжує під собою рушник і вказує на краєчок.

— Коли кінчатимеш, — мовить вона, — спускай сюди.

Вона ляпає рукою по краєчку рушника.

— Гаразд, — кажу я, — і що тепер?

Ґвен зітхає й тицяє вібратором мені в обличчя.

— Використай мене! — мовить вона. — Принизь мене, ти, ідіоте! Недоумку!

Я не можу розібратися, як ця штука вмикається, і Ґвен мені показує. Потім він починає так сильно вібрувати, що я впускаю його на підлогу. Клятий вібратор скаче по всій кімнаті, й мені доводиться його ловити.

Ґвен згинає коліна й розводить ноги, і я стаю навколішки на край рушника і вводжу кінчик скаженого вібратора в її м'який пластмасовий отвір. Одночасно намагаюся мастурбувати вільною рукою. Лобок у неї чисто поголений, нігті на ногах нафарбовані синім лаком. Вона лежить, широко розставивши ноги. Із заплющеними очима. Вона заводить руки за голову, її маленькі груди злегка піднімаються. Вона мовить:

— Ні, Деннісе, ні! Я не хочу, Деннісе. Не треба! Не роби цього.

Я кажу:

— Мене звати Віктор.

А вона говорить:

— Заткнись і не заважай мені зосередитися.

Я, як можу, намагаюсь утішити нас обох, але все це — сексуальний еквівалент почухування животика й погладжування по голівці. Або я зосереджений на ній, або на собі. Або так, або так. Однаково кого-небудь знехтувано. Та ще цей клятий вібратор — він такий слизький, так і силкується вискочити з руки. Він потихеньку нагрівається, й пахне від нього кислотою та димом, немовби щось горить усередині.

Ґвен трохи розтуляє повіки, дивиться, як я мастурбую, і каже:

— Цур, я перша!

Я терзаю свій член. Ублажаю вібратором Ґвен. Я якось не відчуваю себе ґвалтівником. Скоріше — водопровідником, який прочищає труби. Краєчок фемідома постійно загортається всередину, так що мені доводиться зупинятись і давати йому лад двома пальцями.

Ґвен мовить:

— Деннісе, ні! Припини, Деннісе! — Голос виходить звідкілясь із глибини горла. Вона смикає себе за волосся і ловить ротом повітря. Фемідом знову загортається всередину, але цього разу я не зважаю на нього. Вібратор заштовхує його все глибше й глибше. Вона говорить, щоб я вщипнув її за сосок. Вільною рукою.

Я говорю, що рука в мене не вільна, що вона мені потрібна. Я вже відчуваю наближення оргазму. Я кажу:

— Так. Так. Так.

І Ґвен мовить:

— Не смій, — і облизує свої пальці. Вона дивиться мені просто у вічі й пестить собі клітор. Я вже не можу стримуватись.

Я уявляю собі Пейдж Маршалл, мою секретну зброю, і все завершується в момент.

За мить до цього, як із мене хлине — тієї секунди перед оргазмом, коли зад туго стискується, — я відсуваюся до того кутика рушника, на який указувала мені Ґвен. Почуваюся дурень дурнем. Чесно намагаюся спустити туди, куди треба, але струмінь б'є просто на рожеву постіль. На розкішну шовкову білизну. По широкій дузі.

Чого б Ісус ніколи не зробив?

Графіті з гарячої сперми.

«Вандалізм» — не зовсім вірне слово, але це перше, що спадає на думку.

Ґвен лежить на рушнику. Очі заплющені. Вібратор дзижчить у неї всередині. Вона шепоче:

— Я все-таки перша…

Вона шепоче:

— Сучий ти сину, я виграла…

Я надіваю штани й беру пальто. Бризки сперми розлетілися по всій постелі, на фіранки, на стіни, а Ґвен усе лежить на підлозі й важко дихає, і вібратор висунувся з неї десь наполовину. Ось він випав зовсім. Він лежить на підлозі, як м'ясиста волога рибина. Ґвен розплющує очі. Підводиться на ліктях і бачить…

Я вже майже виліз у вікно. Вже спустив ноги вниз, я говорю:

— Так, до речі…

Я кажу:

— Пудель, — і чую, як у мене за спиною кричить Ґвен. Тепер уже по-справжньому.