Задуха

Розділ тридцять сьмий

Урсула дивиться на мене. Трясе рукою, хапає себе за зап'ястя, стискає і каже:

— Якби ти був масничкою, ми збили б усе масло ще півгодини тому.

Я говорю: ну, вибачте.

Вона плює собі на долоню, бере мій член у руку й каже:

— Якось воно на тебе й не схоже.

Я вже навіть не прикидаюсь, що знаю, хто я і що на мене схоже.

Ще один довгий неквапливий день 1734 року. Ми валяємося на сіннику в конюшні. Я лежу на спині, підклавши руки під голову, Урсула прилаштувалася поряд. Ми майже не рухаємося, тому що під час кожного руху суха солома впивається в тіло крізь одежу. Ми обоє дивимося нагору, на крокви та дерев'яні балки під ними. На павутину та павуків.

Урсула мастурбує мені рукою й каже:

— Ти бачив Денні по телевізору?

— Коли?

— Вчора ввечері.

— І що Денні?

Урсула махає головою:

— Та нічого. Щось будує. Сусіди скаржаться. Вони вирішили, що це буде якась церква, тільки він не говорить яка.

Дивні ми істоти: якщо ми чогось не розуміємо, нас це розлючує.

Нам конче потрібно навішати на все ярлики, розкласти все по поличках, усе пояснити. Навіть те, що за природою своєю є нез'ясовним. Навіть Господа Бога.

«Розрядити вибухонебезпечну ситуацію» — не зовсім вірна фраза, але це перше, що спадає на думку.

Я говорю: це не церква. Закидаю краватку за плече, щоб не заважала, і витягаю із штанів полу сорочки.

І Урсула каже:

— А по телевізору говорили, що це церква.

Я легенько тисну собі на живіт кінчиками пальців, навколо пупка, та пульпація нічого не дає. Я постукую пальцями, відстежуючи зміни звуку, які можуть вказувати на затвердіння, але прослуховування нічого не дає.

Анальний сфінктер — це великий м'яз у відхідниковому отворі, який не дає лайну спонтанно випадати назовні. Коли ти пхаєш собі в зад сторонній предмет, і він проходить за цей м'яз, його вже не дістанеш без сторонньої допомоги. У травмопунктах це називається: вилучення стороннього тіла з відхідника.

Я прошу Урсулу послухати, що там у мене в животі.

— Денні завжди був таким невпевненим, — каже вона й притуляється теплим вухом до мого живота. До мого пупка. До імбілікуса — латиною.

Типовий пацієнт, який звертається до лікарів на предмет вилучення стороннього тіла з відхідника, — чоловік у віці від сорока до п'ятдесяти. Сторонйє тіло завжди потрапляє туди в результаті самовведення, як це називається в лікарів.

Урсула запитує:

— А що треба слухати?

Позитивні кишкові звуки.

— Бурчання, булькання, шуми — загалом, будь-які звуки, — кажу я. — Все, що вказувало б на те, що найближчим часом у мене все-таки буде випорожнення; що фекалії не накопичуються всередині, тому що не можуть вийти через якусь перепону.

Ось що цікаво: число звертань із приводу вилучення стороннього тіла з відхідника з кожним роком неухильно зростає. Відомі випадки, коли сторонні тіла залишались у прямій кишці протягом кількох років, і люди при цьому не відчували ніяких незручностей. Отож навіть якщо Урсула щось почує, це ще нічого не означає. По-хорошому треба б зробити рентген і проктосигмоідоскопію.

Уявіть, що покази сигмоідоскопа виводяться на екран монітора, яскраве світло протискується вперед по затиснутому каналу слизової оболонки, вологої й рожевої, — вперед, у зморщену темряву, а потім на екрані раптом виникає зображення. На загальний огляд. Дохлий хом'як.

Дивись також: голова ляльки Барбі.

Дивись також: червона гумова кулька.

Урсула давно припинила мастурбувати мені рукою, вона слухає мій живіт і мовить:

— Чую, як б'ється серце. — Вона каже: — Ніби ти сильно хвилюєшся.

Ні, говорю я. Чого б мені раптом хвилюватися? Мені добре.

— А по тобі й не скажеш. — Вона гаряче дихає мені в живіт. Вона каже: — В мене, здається, починається кистьовий тунель.

— Кистьовий тунельний синдром, — виправляю я. — І в тебе його бути не може, тому що він з'явився тільки в епоху промислової революції.

Щоби стороннє тіло не просунулося далі в пряму кишку, можна виконати тракцію за допомогою катетера Фолі та ввести за стороннє тіло повітряну кулю. Потім надути кульку. Але частіше за все над стороннім тілом утворюється вакуум, і особливо якщо цей предмет — пивна або винна пляшка.

Усе ще притуляючись вухом до мого живота, Урсула каже:

— А ти хоч знаєш, чиє це?

І я говорю: не смішно.

Якщо пляшка засунута шийкою догори, потрібно ввести катетер Робінсона, щоб кінчик зайшов за пляшку і повітря пробило вакуумний прошарок. Якщо пляшку засунуто шийкою вниз, потрібно проштовхнути в шийку розширювач і наповнити пляшку гіпсовим розчином. Коли гіпс затвердне навколо розширювача, потягніть за ручку, і пляшка вийде назовні.

Клізма також іноді допомагає, але це не найнадійніший спосіб.

Ми з Урсулою валяємося на сіннику в конюшні, а на вулиці почався дощ. Дощ торохтить по солом'яному даху, вода струмками тече по вулицях. Світ за вікнами — похмурий, сірий. Чути, як люди біжать по калюжах. Під дах. Калічні чорно-білі курчата протискуються в конюшню крізь щілини у стінах і насторочують пір'ячко, щоби стряхнути воду.

І я кажу:

— А що ще говорили про Денні по телеку?

Денні та Бет.

Я кажу:

— Як ти гадаєш, Ісус знав, що він Ісус, із самого початку, чи йому хтось сказав — наприклад, мама — і він увійшов у образ?

Щось тихенько сопе в районі мого живота, але не в мене в животі.

Урсула заснула. Її рука падає з мого члена, що також уже зав'яв. Її волосся розсипалося в мене по ногах. Її тепле вухо тисне мені на живіт.

Спина страшенно свербить, це солома впивається у шкіру крізь сорочку.

Курчата кубляться в пилюці. Павуки плетуть павутину.